(28.06.1890) Петро Франко – український педагог, письменник, військовий авіатор, науковець-хімік.
Народився у с. Нагуєвичі, Дрогобицького повіту. Закінчив Львівську політехніку. Учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті, був професором української гімназії в Коломиї, працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові, займався видавничою діяльністю, служив у війську, був депутатом Народних Зборів Західної України та Верховної Ради УРСР, працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові.
Петро Франко збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання, повісті, п'єси (зокрема комедії та інсценізації прозових творів свого батька), мемуари, підручники з фізкультури, городництва тощо. Петро є автором історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер»; спогадів «Іван Франко зблизька»; кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.
Загинув у 1941 році.
