(1891 – 14.11.1937) Дмитро Бузько – український письменник і поет.
Народився в місті Новомиргород, колишня Херсонська губернія. Вчився в духовній школі, потім в Одеській духовній семінарії. За пропагандистську діяльність його відправили в заслання в Іркутську губернію, звідки втік за кордон. Жив у Німеччині, Швейцарії, Італії, Бельгії, вступив в агрономічний інститут у бельгійському м. Жамблу. Повернувся до Одеси, а потім переїхав до Києва, де приєднується до Симона Петлюри і займає дипломатичну посаду в Міністерстві закордонних справ УНР. Згодом переїжджає в Харків, де поринає в літературну творчість і роботу в кіно. За «антидержавницькі» дії засланий до Сибіру царським урядом і розстріляний.
Дмитро Бузько є автором роману «Голяндія» про революційні перетворення в українському селі, хроніки «Смерть Івана Матвійовича», повістей «Домни», «З тайгового краю», «Нащадки хоробрих», «Ядвіга і Малка — поліські партизанки», збірки оповідань «На світанку». Його автобіографічна повість «За ґратами» і соціально-історичний роман «Чайка» разом з повістю «Лісовий звір» є своєрідною автобіографічною трилогією.
Відразу ж після арешту як «ворога народу» його книги були вилучені з літературного обігу, і тільки в 1971 році київське видавництво «Дніпро» видало однотомник його обраних творів, а в 1991 — збірник із двох романів «Чайка» і «Голяндія».
