Акцiя

Влада і насолода

2 відгуків
Додати у список бажань
Додати у список бажань

Видавничий код:

ФБ1173001У

Мова:

українська

Рік видання:

2019

Кількість сторінок:

240

Розміри:

135х235 мм

Вага: 0 кг
Обкладинка:

Тверда

Переклад:

Ольга Кожушко

ISBN:

978-617-09-5828-0

Жанр: Науково-популярна
Артикул

349549

Видавничий код

ФБ1056150У

ISBN

978-617-09-5842-6

Формат файлу:

epub

Про книгу

Книжка Андрія Маклакова — спірна і твереза, яка ламає рамки уявної політкоректності і змушує читача у зовсім несподіваному ракурсі поглянути на багато аспектів сучасної цивілізації. Що собою являє суспільство, яке, наче губка, просочене нарцисизмом? У чому полягають справжні мотиви сильних світу цього? Чи є небезпечною насолода, і якими є її наслідки? Чи справді все у цьому світі крутиться навколо грошей і влади? Автору вдалося по-новому зібрати розрізнений «пазл» нашої дійсності і запропонувати оригінальні підходи до найрізноманітніших сфер життя суспільства: економіки та політики, західної філософії та культури, науки та релігії, гламурного середовища і таємних товариств.  

Влада і насолода – Андрій Маклаков | Видавництво “Фабула”

Книжка Андрія Маклакова — спірна і твереза, яка ламає рамки уявної політкоректності і змушує читача у зовсім несподіваному ракурсі поглянути на багато аспектів сучасної цивілізації. Що собою являє суспільство, яке, наче губка, просочене нарцисизмом? У чому полягають справжні мотиви сильних світу цього? Чи є небезпечною насолода, і якими є її наслідки? Чи справді все у цьому світі крутиться навколо грошей і влади?
Автору вдалося по-новому зібрати розрізнений «пазл» нашої дійсності і запропонувати оригінальні підходи до найрізноманітніших сфер життя суспільства: економіки та політики, західної філософії та культури, науки та релігії, гламурного середовища і таємних товариств.

Розгорнути

Про автора

Відгуки

  1. Олександр

    Вийшла чергова книга Андрія Маклакова «Влада і насолода». Про що вона? З притаманною автору філософською ерудицією та аналітичним баченням він послідовно розкриває як влада, воління, володарювання і володіння переростає одне в одне, спотворюючи не тільки політику, а перетворюючи на тиранію всі людські стосунки, в тому числі і ставлення сучасної людини до самої себе.
    Але, здається, навколо цієї теми так чи інакше вже крутились різного роду великі, починаючи від Платона і Конфуція і закінчуючи Штірнером, Шопенгауером, Ніцше, Вебером, Канетті, Мангеймом, Фуко.
    Крім того, автор переконливо доводить, що дослідження цієї проблеми перебуває на стику філософії і мистецтва. Але і про це, знов – таки, писали Ніцше, Хайдегер, Сартр, Камю, Мальро, Ортега-і Гасет.
    Нарешті, Маклаков попереджає, що описувані ним процеси з великою ймовірністю погано закінчаться для найбільш креативної частини людства – Заходу, а значить і для людства в цілому. Але й про це у ХХ столітті також волали всі кому не ліньки: Шпенглер, Оруелл, Сорокін, Хакслі, геніальні психоаналітики – Фрейд, Адлер, Фромм.
    Але автору «Влади і насолоди» все ж таки вдається зробити наступний крок в цьому дослідженні еволюції людини із надлюдини в недолюдину. Якщо практично всі його попередники прагнули завадити дегуманізації людини, попереджали про небезпеку наростання в світі соціальної патології, Маклаков переконливо показує: незворотне вже відбулось відбулось. Людина разом з владою над собою втратила себе саму. Збочення вже стало нормою, а норма збоченням і ми вже живемо у «присмерковому світі», де здається вже нема за що ухопитись, окрім самого себе, але і себе, за більш уважного погляду, також більше не існує, а існує лише пуста оболонка, обгортка від з’їденого кимось цукерки, пуста пачка від цигарок…
    Тому термін нарцисизм від одного з проявів садо-мазохізму набуває в книзі нового фундаментально-світоглядного виміру – втрати людиною і людством здатності до адекватної саморефлексії, нерозривно пов’язаного з втратою почуття реальності. Причому, це відбувається на тлі тотальної зацикленості на повній пустоті власного жалю-гідного «я» з одночасним тотальним постмодерністким розчинення вже не особи , а особини у каламутному каналізаційному потоці оточуючого буття.
    Все – творчість, служіння, покликання і навіть секс перетворились на симулякри, які більше не можуть дати людині жодної життєвої енергії, жодної наснаги, що блискуче показав кумир нинішніх європейців геніальний у своїй сірості Мішель Уільбек. Як наслідок, всі цінності до яких раніше намагались апелювати видатні гуманісти і просвітники: релігія, філософія, політика, міжособстснісні стосунки, які за Екзюпрі складають найвищу цінність людського життя. отруєні трупною отрутою нової шизоїдності, за якої людина вже навіть не здатна егоїстично брати від іншої найкраще, не даючи нічого взамін.
    Але,як не дивно, саме тому, як на мене, кінцівка книги виглядає не дуже переконливою. Автор пише про те, що спокуса забуття – остання і найбільша спокуса людства. Не вдаючись в деталі типу того про забуття власне чого йдеться, зазначу – спокуса забуття зовсім не є антипоподом будь-якої насолоди. Адже сам феномен «спокуси» надто близький до потягу, прагнення, бажання, самоствердження. А в уільбековський «елементарних часток» вже не може потягів. І тут запропоновані автором аналогії з часами вмирання Стародавнього Єгипту не проходять: «Розчарований» із знаменитого діалогу єгиптянина зі своєю душею, якого Андрій цитує, якраз і уявляє смерть як солодкий вічний сон без життєвих трагедій й і хвилювань. Навіть за часів гниття заживо Античної цивілізації великий Тацит писав «Я занадто пізно вийшов на дорогу життя… я задихаюсь», демонструючи тим самим приховану тугу за справжнім життям
    Тобто, насправді позбутися другого фундаментального виміру людського буття у фрейдистському протисталенні Танатоса – волі до смерті Еросу – волі до життя, аналогами який у Фромма є некрофілія та біофілія, не можливо, як не можливо відірвати китайське «інь» від «янь». А значить абсолютно повна байдужість, остаточна втрата того, що Бергсон називав «життєвим пориванням», потрапити в стан, абсолютно позбавлений емоційних «залишків», – поняття із соціології Паретто, яке уже не одне десятиліття намагаються розшифрувати фахівці –даремна справа. Не випадкову Дюргейм писав про «аномію» – повну світоглядну «неунормованість» беззмістовніть втрату сенсу життя, яка автоматично передбачає новий його пошук. Отже спокуса і тотальна байдужість в принципі не сумісні. А фроммівська «втеча від свободи» ніколи не може бути повною, бо людина не може втекти від своєї творчої соціальної природи, не ставши божевільною.
    Втім, в процесі прочитання у мене склалось враження, що і сам автор, часто мимоволі, навіть підсвідомо, намагається намацати альтернативу власному страшному діагнозу, прагне дати собі і нам якийсь шанс, який дозволить від фукуямівсього кінця історії знову повернутись до історії ( до чого сьогодні закликає не менш нещадний звинувачував сучасного суспільства в його економічному вимірі Дж. Стігліц).
    Тож побажаємо Андрію невдовзі зробити наступний плідний творчий крок на шляху пошуку докорінної зміни ситуації, за якої за словами геніального рок – музиканта Юрія Шевчука «обезлюдели люди»!

  2. Леся Гармаш

    Мало хто візьметься сперечатися з відомою засторогою Франсіско Гойї: «Сон розуму породжує чудовиськ». Але навряд чи ми повною мірою віддаємо собі звіт, що саме невідворотно присипляє наш розум і як панування сучасної «кліпової свідомості» здатне занурити до стану майже інтелектуальної летаргії. Реальний опір «сну розуму» здатні чинити особливого типу книги – такі, що розпочинають інтелектуальне полювання на «породжених чудовиськ» і відкривають читачу обличчя і повадки цих потвор. Такі небезпечні розвідки тяжіють до специфічного жанру, який можна було б назвати «інтелектуальним трилером» . Майстром подібних текстів зарекомендував себе, наприклад, Жан Бодрійяр: багато хто пам’ятає приголомшливий ефект його твору «Війни в Затоці не було».
    На шанувальників такого інтелектуального жанру чекає цікава новинка – книга Андрія Маклакова «Влада і насолода», яка щойно потрапила до вітчизняних книгарень. Поціновувачі попередньої книги, створеної А. Маклаковим у творчому тандемі з Олексієм Шевченко («Непристойные наслаждения», К., 2010), давно чекали на продовження нетривіальної розмови про сутність «нарцисичної матриці», у пастку якої потрапляє сучасне людство. Перша книга мала підзаголовок «Досвіди радикальної думки». Цю радикальність у «Владі і насолоді» автор бажає зберегти і поглибити, адже, на його погляд, нині «у світі позначилася нова тенденція – disclosure (розкриття): багато що з того, що раніше було таємним, вийшло на світ». Тут спадає на думку Ніцше з його кредо «домислювати всі проблеми до кінця». Однак Бодріяр в «Останньому занепаді Європи» слушно попереджає: «Нам буває неприємно додумувати до кінця гнітючу нас думку, навіть якщо вона бездоганна; ми опираємося їй, коли вона зачіпає наше нутро…». А нутро нарциса зачіпає все, що не співає осанну його величі.
    Проте «удар по нарцисизму» може як виявитись плідним стимулом для розвитку, так і запустити процес остаточного деструктивного виродження. Як змінився нарцис у ХХ1 сторіччі? Які метастази руйнують сучасні «нарцисичні спільноти»? Що за непередбачувані форми маніфестації цього розладу слід очікувати порівняно з тими часами, коли Фройд описував первинний та вторинний нарцисизм у славнозвісному «Вступі до нарцисизму» 1914 року? Ось загадки, що належить розв’язувати читачу разом із автором «Влади і насолоди».
    Духи Ніцше і Фройда парять над цією книгою – її можна розглядати і як цікавий інтелектуальний турнір між парадигмами психоаналізу і філософії життя. Автор слушно нагадує ніцшевську настанову: ті, хто пізнають є насамперед прозивачами. Він пропонує низку нетривіальних концептів – «непристойна насолода» і «похмура насолода», «нарцисична потреба», «брак», «нарцисична матриця» etc. Все це має допомогти розкрити таємничі механізми самовідтворення нарцисичного патерну бажання та зрозуміти майбутні перспективи «нарцисичної матриці». Його співрозмовниками становляться Фуко і Жіжек, Бодріяр і Слотердайк, Бернар Лієтар і Лакан, Сартр і Плеснер. Проте, на мій погляд, найцікавіший діалог розгортається між автором та Вільямом Оккамом, котрий виявляється парадоксальним предтечою ключових тенденцій сучасності. Цій розпеченій розмові присвячена передостання 11 глава книги – «Бритва «Еgo cogito».
    Отже, перед нами інтригуюча інтелектуально-есеїстична розвідка в дванадцяти главах – немов дванадцять ударів дзвону, що покликані якось розбурхати осоловілий розум з його жахливо-матричними породженнями. Ми дізнаємось про «Нарциса і постлюдину», «Інвазії гламуру», «Метаморфози фатальної жінки», «Непристойне», «Брутальні практики», «Лики помсти та про багато ще цікавого. Зрештою, автор визнає, що писав «книжку для тих бажає і прагне: прагне вирватися з пастки гіперреальності і повернути собі найдорогоцінніший дар – свободу…»

Інші книги серії Переглянути усі

Мова видання:

Розділи:

Серії: