Востаннє, коли я збрехала

«Дві правди і одна брехня» — гра, в яку повсякчас грали Вів’єн, Наталі, Елісон та Емма у елітному літньому таборі «Соловей». Та однієї ночі ігри та дружба уриваються: Емма крізь сон бачить, як коліжанки вислизають із будиночка у темряву ночі. Дівчат так і не знайшли, вони зникли назавжди. Розчинилися в густих хащах лісу, чи потонули у моторошному Північному озері? Хоч і минуло вже п'ятнадцять років, Емму не відпускає цей загадковий трагічний випадок. Вона малює дивовижні монументальні полотна, на яких темне листя і покручене гілля ховає ледь помітні силуети дівчат у білих сукнях. На запрошення власниці табору Емма повертається у місце свого дитинства уже як викладачка художньої творчості. Жінка над усе прагне довідатися, що сталося з дівчатами того літа. І її сподівання не виявляються марними: Вів’єн залишила їй підказки. Однак що ближче Емма наближається до розгадки таємниці, то глибше усвідомлює, що правда і брехня з минулого — не завжди такі, якими вона сприймала їх в дитинстві.