Цикл «Пустотливі оповіді» — іронічна стилізація під новели епохи Відродження, що створена Бальзаком у 1832–1837 роках. Великому майстру вдалося відтворити духовний світ людей пізнього Середньовіччя. Всупереч модному в той час смутному романтичному песимізму, в цих новелах б’є ключем істинно галльська жвавість, виблискує раблезіанський гумор, а описам витончених і забавних любовних утіх героїв міг би позаздрити навіть Джованні Бокаччо. Недарма сам Бальзак, оцінюючи своє творіння, не раз повторював: «Якщо щось і залишиться після мене, так це «Пустотливі оповіді».
dante-kiev
04.11.2018
До «Пустотливих оповідей» з творчістю Бальзака я був знайомий лише по шкільній програмі — романом "Гобсек". Як і багато кого в 90-ті, навчання накладало свій песимізм що до читання будь чого, що довше статті в журналі "Однокласник".. ) на жаль. Тому, власне, лише зараз я зміг повернутися до творчості французького класика і осмислено "скуштувати" його таланту. І, це прекрасно!
Фаворитами збірки для мене стали оповідання: "Красуня Імперія", "Невільний гріх" та "Відьма". Можливо тому, що саме в цих оповідках дуже яскраво і живо описана краса, пристрасть тогочасних жінок, хіть та норов чоловіків, і, як без цього у Середньовічній Франції, суспільна опіка/осуд моральності пристрастей, які природньо вирували між першими та другими обопільно.
Читаючи від оповідання до оповідання «Пустотливі оповіді» Бальзака — найбільше мене вразила легкість з якою автор відтворював образи героїв Середньовіччя, починаючи від простого селянина ("Наївність") і закінчуючи графами та маркізами ("Невільний гріх"). Оноре не зациклювався на характерах героїв, щоб не відволікати читача від сюжетної стежки, але лаконічно приділяв їм достатньо уваги, щоб у нас в уяві був створений цільний образ, який би охопив всю іронічність долі, яка складалася у головних та другорядних героїв.
Без перебільшення, я раджу «Пустотливі оповіді» тим, хто досі перед сучасними, віддає перевагу класичним художнім творам, але хто дещо втомився від лонгрідів, якими нас останні роки балують українські видавництва (хоча, особисто я з великим задоволенням вже більше місяця насолоджуюся романом "Вулфголл" Гіларі Мантел:) «Пустотливі оповіді» — вас порадують особливим стилем пера Бальзака, чудовим переладом з французькою Ірини Гриненко, та незабутньою атмосферою Середньовічної Франції, її пристрастями та колоритом.
Моя оцінка: 5 / 5
P.S. Цікавою є біографія Бальзака, в якій знайшлося місце і нашій Україні. Автор був закоханий в її красу та багатства, що підверджують його неодноразі відвідини Києва, Бердичева, де він одружився з місцевою графинею, красунею Евеліною Ганською ;) Раджу заглянути в українську Вікіпедію та почитати статтю "Оноре де Бальзак".
ludakurys
29.12.2017
"Пустотливі оповіді" Оноре де Бальзака це трохи не те, до чого я звикла в цього автора. Але ця збірка була написана Бальзаком у ранній період його творчості, коли перша п'єса-трагедія "Кромвель" стала провалом, а жити на щось було потрібно. Тобі Оноре писав багато готичних романів посередньої якості, за якими пізніше вперто не визнавав свого авторства, але "Пустотливі оповіді" він підписував своїм ім'ям.
Ці повісті - така собі стилізація під ренесансні новели з любовними пригодами, еротикою, сатирою певних верств суспільства і моралю. Хоча з останнім у Бальзака все не так однозначно, відчувається, що своїм героям він готовий пробачити їхню підступність та зрадливість, бо ніякі суспільні стереотипи та обмеження не мають ставати на шляху кохання. Але "Пустотливі оповіді" це не тільки легкововажні веселощі, любощі та розваги, крізь текст уже приступає той Бальзак, якого я люблю, за іронічними пасажами про давні часи ховаються сучасні проблеми, а деякі типажі стануть наскрізними для його подальшої творчості.
Твори Бальзака - це окремий світ, і щоб його збагнути, треба почитати не один-два романи, а бажано всю "Людську комедію". І хоч ця збірка не входить в той великий цикл, але було цікаво познайомитися з молодим, таким інакшим Оноре. Загалом, це таке веселе легке читання не без моралі для широкого кола читачів. Для тих, хто боїться зразу братися за великі романи автора, це непоганий початок, а для його шанувальників - незвична зустріч з улюбленим письменником.
vidmo4ka89
09.06.2017
Велика любов та повага автора до епохи Відродження посприяла написанню "Пустотливих оповідей", які дійсно дуже нагадують славнозвісний "Декамерон" Бокаччо.
Історії дуже схожі до казок, які дуже далекі від моралі) Звичайно, що сьогодні мало кого здивуєш такими сюжетами, в яких люди пізнього Середньовіччя потрапляли в любовні тенета, всупереч настановам релігії, страх перед пеклом та котлами зі смолою, але як своєрідний "пам`ятник епохи" дуже навіть варто читати...
Багато моментів книги розвеселили і дійсно налаштовували на веселий та романтичний настрій. Книга стала легким, розслаблюючим читанням вихідного дня.
Найбільш сподобалась оповідь "Невільний гріх".
Ну і цитата : - "Зупинись нещасний! Не вбивай батька дітей своїх!"