Сучасна українська проза Христини Лукащук поєднує дві камерні історії — про еміграцію та про любов, особисті межі й пошук внутрішньої опори. Перша частина має форму щоденника, у якому героїня вчиться читати нове життя через речі, подарунки, покупки й дрібні побутові знаки. Друга повість переносить увагу до стосунків, бажання бути собою і тиску чужих уявлень про «правильне» кохання.
У цій книзі Христина Лукащук пише про життя після переїзду, спогади й пошук опори в новому місці. Звичайні речі тут нагадують про людей, події, втрати й рішення, які вже не можна відкласти. У текстах багато про любов, особисті кордони й право жити так, як відчуваєш, а не так, як очікують інші. Героїні не змінюють світ навколо себе, але поступово краще розуміють себе. Книга читається спокійно, адже тут немає різких поворотів і швидкої дії. Авторка приділяє увагу дрібницям — подарункам, покупкам, побутовим речам, випадковим думкам. Саме з таких деталей складається основний настрій цих історій.
Христина Лукащук — українська письменниця, художниця й ілюстраторка. Створення книги «Мова речей» пов’язане з власним досвідом еміграції авторки та її спробою осмислити життя в новому середовищі.