Кохана

Зовсім не очікувала такого від цієї книги. Мені обіцяли книгу, на якій я буду плакати, але мене вона не розчулила, а здивувала. Тема дуже цікава і важлива, щоб її не забували. Бо основний задум - історична драма, події відбувались в реальності. Книга про знущання білих над рабами. Темношкірих рабів вважали власністю, били їх, вбивали і т.д. Але авторка не розкрила цю тему, на мою думку. Один з піджанрів цієї книги це магічний реалізм, тому видно мені і не сподобалось. Довгий час я не могла зрозуміти саме задум, межу між реальністю і вигадкою. І не впевнена, що до кінця зрозуміла. На мою думку, в книзі багато змін між подіями, без всякого пояснення. Спочатку розповідь від однієї героїні, а вже через речення від іншої, зі зміною на десятки років. Це мене плутало. На таких творах, які відзначені преміями я себе почуваю трохи тупою. Мені хочеться чогось більш зрозумілого, а не вигадувати сенс самій, чи шукати його в анотації. Хотілось отримати щось простіше, а книга не справила на мене враження.

Книга — сповідь. Книга — біль. І страждань мільйонів.. Такого ви не знайдете в підручниках з історії і не відчуєте, те, що приховано за історичними сухими фактами. В основу авторка взяла історію молодої матері — Маргарет Гарнер, яка втекла з рабства, але була заарештована за те, що вбила одну дитину, бо не хотіла повертатись на плантацію власника. Про це авторка згадує в передмові, від якої у мене просто бігали сироти. В самій же книзі ми знайомимось з рабинею Сет та її сім'єю, яка втекла до вільного штату Огайо. Знайомимось з будинком номер 124, де переплітається минуле і сьогодення, а реальність поєднується з містичним 💔 Для мене ця книга привідкрила завісу. Я була вражена прочитаним 😐 Людська жорстокість не має меж.. Багато такого про що я взагалі не знала і не здогадувалась про це. Не скажу, що вона легка в сприйнятті і легко читається. Тут мало діалогів, через це ще більш занурюєшся в цю атмосферу. Мені було важко це читати. Я не буду, вдаватись в деталі. Це потрібно самостійно налаштуватись і прочитати. Та, я не жалкую, що прочитала. Містична складова, як на мене, тут додає особливого післясмаку і лишає багато приводів для роздумів. Тоні Моррісон створила твір, який ще довго буде "жити" і знаходити нових читачів, буде "кричати" й не буде забутим. 😓 Це не наш біль, ми не можемо його зрозуміти на всі сто, але це біль мільйонів і це те, що заслуговує бути почутим 💔

💔Коли я брала книгу нобелівської і пулітцерівської лавреатки, то побоювалась, що читати буде складно, але це не складно — це захопливо, проникливо, відчайдушно і дуже людяно. Це не інтелектуальна гра, не філологічні виверти чи експерименти з жанрами. Це не складний стилістично текст, але він надзвичайно потужний емоційно. 💔Мене зачарувала форма цієї історії, здається, що такий спосіб написання ідеально пасує обраній темі. Вже сама структура — фрагментарність, плутаність, постійне повернення назад — передає почуття героїв. Це складні почуття травмованих людей. Людей, у яких забрали гідність і голос, щоб бути почутими. 💔Читання цієї книги — як неясне бурмотіння привидів навколо самотнього будинку. А інколи — як раптове занурення у темну воду ріки, коли немає змоги дихати чи думати. Вона говорить занадто страшні речі, щоб казати їх прямо. Вона кружляє й кружляє, підсвічуючи правду то з одного, то з іншого боку. І навіть того, що вдається побачити в цьому мерехтливому світлі, досить, щоби волосся стало дибки. Страх, огида, співчуття, сором і любов сплітаються в один клубок, який застряє посеред горла й витискає сльози — навіть коли намагаєшся бути готовою до тексту. 💔Так, це книга про рабство. Так, і про материнство. Але це навіть не вершечок історії. У ній — і осуд, і милосердя громади. І стосунки між чоловіком і жінкою. І життя, що не залишає вибору. І надія. І вибір попри його неможливість. І жах від усвідомлення непоправної втрати. Це роман про те, скільки насправді людина може знести, перш ніж зламатися. 💔Я обожнюю книги, де читач сам визначає, що ж трапилося насправді. Чи маємо ми справу з реальністю? Чи це лише вигадки? Чи це про збіг обставин, у якому зламані долі зіткнулися так, що втомлена свідомість склала факти в неправильному порядку? Думаю, тут усього по трохи. Це одна з тих книг, які обов’язково варто прочитати за життя. Щиро рекомендую!