11 празьких трупів

#ФабулаКнигоманія2017_37 . З детективами в мене вельми цікаві стосунки: з одного боку, цей жанр стовідсотково не мій, з іншого - Бакен - моя спокуса. Поки з детективів лише саме Бакен і сприймається, але вирішила спробувати ще й Кобріна . 10 детективних новел. Старе місто. Інтелектуальність автора. Герої, які у згадках чи повнокровними особами мандрують з одного сюжету в інший, зшиваючи клаптикову ковдру Праги. Раптові вбивства й неприхована відраза до прихованих на видноті збочень. Безкарність за реальні злочини, адже відсутня причина для покарання. О ні, винних просто немає. Власне, чому злочинці-не-злочинці мають бути винними? Це буденність, це плин міста, це невипадкові випадки з його життя, які, однак, гармонійно вписуються в його карту історій. Ці трупи мають бути. Без них Прага Кобріна не була б собою: без убивств старе місто не мало б свого оксюморонного спокою. А мертві саме й додали Празі спокою . Детективна новела - ідеальна форма. Складна, вона вимагає чималих зусиль. Еталон - це й неочікуваність фіналу від новели, і вправність злочину від детективу. Я не просто люблю новели: для мене це найскладніший жанр, найкращий індикатор віртуозності автора, тож вимоги до новел з мого боку лише найвищі. Кобрін упорався з обраним шляхом, але довів, що хоча й новела-детектив - це новела з усіма її родзинками, але це детектив, а детектив - абсолютно не мій жанр. Звісно, за винятком детективів Бакена про реального (чи ні?) супергероя свого часу Річарда Ганнея . Нюанс. "Фабула" грішить кальками з російської. Але кальки - це частина культурної програми "Фабули". Як і багатьох інших видавництв з гарними прибутками. (Про один з гідних перекладів з російської на українську розповім завтра). Щодо візуальної частини. Оформлення кутиків сторінок - гарно, не полінувалися ? А ось таку обкладинку з якогось фото і я - та, з якою не вживається електротехніка! - могла б зробити. Ліньки. Тут полінувалися ? . Резюме. Хороші-погані хлопчики й дівчатка з "Фабули", уникайте ґвалтування якісних творів помилками перекладу. Або попросіть учителя української вичитати текст ❤

Зізнаюся одразу, придбавши цю книгу від видавництва «Фабула» і прочитавши анотацію до неї, думав, що буде щось таке легеньке, детективне, що не буде заставляти задумуватися, аналізувати, сподівався на розслаблююче читання перед сном…)…на щастя, я помилився…це видалося зовсім не так…просто…) З творчістю Кирила Кобріна раніше не стикався, хоча, як виявилося, він є автором і співавтором аж 18 книг…(завдання на майбутнє: знайти і ще щось обов’язково прочитати)…, вже потім, блукаючи нетрями Інтернету і знайшовши інформацію про автора, довідався, що це «російсько-богемський письменник», як він сам себе називає..), виходець з колишньої «совдепії»…, як втім і я, і багато людей цього покоління..), хоча ні радянського, ні навіть російського в його книзі не має… письменник працює в Лондоні, пише англійською мовою, видається звичайно також нею...(англійською)…до речі, велике спасибі Ігорю Бондарю-Терещенко за чудовий переклад…!!! Отже, «11 празьких трупів» від Кирила Кобріна, що це…запитаєте Ви?...якщо читати анотацію, то це «…одинадцять історій з трагічним фіналом, одинадцять майстерних детективних новел з подвійним ключем, дія яких розгортається в наймістичнішому місті Європи…», хоча насправді оповідань є тільки десять, не знаєте чому..?...)…як стає зрозумілим з назви книги всі ці загадкові, незрозумілі вбивства відбуваються в Празі, свідком них всіх стає російський емігрант, і ось тут знову виникають питання, у нього (емігранта) різні імена, і він, то автор некрологів, то дослідник єзуїтських архівів, то просто письменник, але в цьому і весь Кобрін….щоб заплутати, потім об’єднати в єдине ціле всі історії…щоб у нас виробилося своє власне ставлення і до Праги, ідо його мешканців, і, на кінець, власне до самого життя і його сутності….на сторінках книги постійно панує якась невизначеність, страх і такі спокійні, навіть сухі міркування про весь цей жах…(чого хіба варта «Камера спостереження»…) Автор описую весь наш світ, на прикладі Праги, як суцільне звалище всякого непотребу і бруду, хвороб і божевілля, навіть у мистецтві воно домінує…(..просто читайте Кобріна..))…, це все наша буденність, з її педофілами, наркоманами, вбивцями, порносайтами, безглуздими смертями від переїдання знаних …і не тільки…СМЕРТЬ, як частина нашого повсякденного життя… Не буду детально зупинятися на всіх частинах книги, її треба просто читати, щоб самим осмислити сміливі міркування і зануритися в світ автора, в світ, в якому постійно ставляться питання «навіщо?» і «для чого?»…шукайте відповіді самі на все це…я в даному випадку для Вас не провідник і не виведу Вас з глухих кутів життя…просто, як радить автор: «…щоб не зійти з розуму, треба бути байдужим….» і знаю тільки одне і, сподіваюся, Ви думаєте так само, «…сходити з розуму в мої плани поки не входить…»…. Щиро ваш…Андрій К.!...простий читач гарних книг…)

Кирило Кобрін - російсько-богемський письменник, історик, журналіст, редактор, який є автором близько 14 книг. Одна із яких потрапила нещодавно мені до рук. "11 Празьких трупів" - збірник короткої детективної прози. Як не дивно, спочатку книга вийшла англійською мовою і тільки нещодавно побачила світ російською і українською мовами в видавництві Фабула. За що їм дуже вдячна. Як зрозуміло уже з назви, це 11 історій, дія в яких відбувається в Празі. І кожна із новел має свій труп. На перший погляд історії не пов"язані і логічно завершені, але поступово вони зливаються і пов"язані між собою невидимою ниткою. Кобрін дійсно досконало володіє словом, прийомами психологізму і деталізованості. Прага, емігрантство, сіра і брудна буденність. А ще - безліч фактів, якими, признатись, автор оперує майстерно, і, які насправді прорізують цю буденність і на яких вона стоїть. Я ніколи не відносила себе до поціновувачів малої прози. Та "11 Празьких трупів" проковтнула за день. Можливо, не всім книга прийдеться до душі, та спробувати варто