Він та Вона про "Завіт Марії"
05.07.2017
Особиста думка
#він – Олександр Романишин
Якось так сталося, що видавництву "Фабула" здалося цікавим дізнатися мою думку про роман Колма Тойбіна "Завіт Марії". Що ж, спробую не розчарувати.
Безперечно, вибір автора і твору для перекладу дуже вдалий. Майже всі романи Тойбіна або отримали, або були номінантами на отримання відомих книжкових премій. А "Завіт Марії" є альтернативною версією Нового Завіту, невід'ємної частини Біблії - найбільш видаваної книги на Землі. Такий от виклик церкві та суспільству загалом! Але чого ще очікувати від ірландця)
Та прочитати цей роман варто не стільки через провокативність і "модність", а, перш за все,- через глибокий зміст і літературний хист автора, які так добре донесли до нас перекладач та редактор. За це їм окрема подяка)
Незважаючи на невеликий обсяг (суто механічно книжку можна подужати за кілька годин), роман, на мою думку, претендує на всеосяжність - але інакше не могло бути, зважаючи на назву твору.
У "Завіті" йдеться і про неосяжну материнську любов, навіть попри несприйняття вчення свого сина, і про таке ж величезне горе через його жахливу смерть. І про безмежне відчуття власної провини в тому, що сталося, і про бажання бути правдивою, якою б гіркою та страшною не була правда. І про готовність спокутувати власні гріхи.
А ще ця книга про людські слабкості та найгірші риси людської натури. Про споживацьке ставлення до життя і людей, із майже агресивним вимаганням від кумира дива для себе і цілковитою готовністю прийняти його смерть задля спокутування своїх гріхів. І ще багато про що...
І все це, як писала Sunday Times:"Оманливо, глибоко інтелігентно, зворушливо. Подібно до чорного діаманта і стрімкого політичного трилера".
І все це й про наш час...
І це слід читати, аби зробити себе і світ навколо кращими.
#вона - Тетяна Гордієнко
Чоловік, який пише від імені матері Ісуса про те, як насправді відбувалися євангельські події. Ще один чоловік, який вирішує, як жінці говорити і що відчувати матері. Ще один автор апокрифу, що матиме своїх послідовників, думала я. Ніби мало "Брайана з Назарету" чи "Кода да Вінчі", думала я. Я підійшла до книжки обережно, але не тому, що не вмію мислити критично, а тому, що я навпаки, готова вислухати й прийняти точку зору іншого. Я боялася, що ця книжка змінить мої стосунки з вірою, хоч би яка непевна та прикладна вона не була.
Виявилось, що книжка не про те, що Ісус з Назарету був звичайною людиною, а не Сином Божим. І навіть не про те, що людська його природа не применшує його дивної сили, його вчення. Книжка про дві складні і дуже сучасні проблеми: як бути матір"ю і як народжується релігійний фанатизм.
Марія, мати Ісуса (до речі, в книзі жодного разу не названо його ім'я), яку охороняють послідовники нової віри у Ефесі, розповідає про те, як їй не вдалося вберегти свого сина. Вона розповідає так, як розповідала б мати будь-якого юнака, який втрапив у халепу і вона не змогла вчасно зупинити його. Тому що навколо нього, яскравого, розумного, харизматичного, збиралися "всі ці невдахи, тупі й жадібні", які вірили у бозна-що і вирішили, що саме цей юнак – обрана жертва, обраний Месія. Ніхто з них навіть не намагався врятувати його, захистити його: все повинно було відбутися як у пророцтві. Марія намагалася зупинити сина, але марно – він і сам повірив у ті всі пророцтва. Але гірше від видовища закатованої твоєї дитини – сором і провина за те, що ти, мати, злякалась за своє життя. Що було б, якби вона не залишила його на весіллі в Кані Галилейській? Що, якби вона пішла за ним у цій юрбі "невдах"? І що було б, якби вона дійсно лишилася біля хреста до самого кінця, а не втекла з Марією, сестрою Лазаря, якого-таки воскресив її син? Скоріш за все, її вбили би, але ніхто не може знати напевно. Біль матері, яка знає, що нічого не можна було вдіяти, але безкінечно звинувачує себе в тому, що чогось не зробила. Люди, які розпитували Марію про життя Ісуса і події на Голгофі не хотіли чути її відвертих відповідей. Вони написали все так, як було потрібно для їх нового вчення, що невдовзі змінить світ.
Образи "отців Церкви", перших християн, навіть апостолів, у книзі різко негативні: це люди, які міцно тримаються за можливість стати частиною нового порядку, їм байдуже, ким був Ісус насправді, чи він воскрес, чи він дійсно творив дива - вони знають, що достатньо повторити щось багато разів – і в це повірять. Вони нічим не кращі ні за римлян, ні за тих старійшин, що розіп’яли Ісуса. Коли вони намагаються розповісти Марії свою "версію" життя Ісуса, яке він "віддав, щоб спокутувати гріхи людства", вона, вражена, відповідає: "То це заради цього його вбили? Воно було того не варте!" А дійсно, чи вартує наше спасіння мук та життя іншої людини?
Поділитися в соцмережах
Поділитися
