#він – Давид Губанов
Видавництво @fabulabook дало мені змогу ознайомитися з новим для мене автором Пітером Х . Фогтдалем та його дебютним романом «Царська карлиця», про протистояння маленької людини та Творця наших доль.
У книзі ми знайомимося з дочкою пастора, яка у шестирічному віці стала не такою як усі – вона перестала рости. І вже з перших сторінок стає зрозуміло, що автор нам розповість про нелегке життя маленької жінки – Сорін.
На що може очікувати карлик, коли навіть верхні полиці шафи стають для неї випробуванням?.. Сорін ненавидить себе, у ній панує злість та темрява, вона не чарівний гном, чи милий ельф з Данського лісу – вона потворна карлиця.
Проживаючи своє життя у злиднях підвального приміщення, де панує сморід та щури, жінка втрачає свого чоловіка – Негідника. А згодом залишає свою країну, стаючи блазнем у самого царя Росії – Петра Олексійовича, який плекає хворобливу любов до людей карликів.
Наш Творець не сидить без діла: випробування за випробуванням, нові люди, нові міста та місця, морози Петербурга та маленькі ліжка зустрічаються на її шляху.
Куди вона йде, та кого зустріне у «пеклі палаючого міста» ви дізнаєтесь прочитавши книжку «Царська карлиця».
Додам, що книга читається досить легко, попри таку нагнітаючу атмосферу безвиході та важку долю головної героїні.
#вона – Анастасія Терендій
Як правило, влітку хочеться читати якісь легкі, позитивні книги. Але мені потрапила до рук «Царська карлиця» Пітера Х. Фогтдаля, і я зізнаюсь, що це одна з найкращих книг, які я прочитала цього року.
«Царська карлиця» розповідає нам історію Сорін – дівчини, пізніше вже старшої жінки з Данії, яка зупинилась у зрості у п’ять років. Події відбуваються у XVIII столітті у Данії, Росії та Польщі. На початку книги Сорін живе у злиднях у Данії зі своїм чоловіком – Негідником. Після його смерті дівчину дарують царю Росії – Петру Олексійовичу, якому подобаються карлики та і взагалі усі люди, які фізично якось відрізняються. З цього моменту ми і починаємо спостерігати за тим, як маленька зростом дівчина намагається вижити у чужій країні. З перших же сторінок Сорін принижують, тому що всім усе одно, що вона може щось відчувати. Ніхто не вважає Сорін справжньою людиною. Усі сприймають її лише як якусь іграшку, яку цар привіз із-за кордону. Вона стає звичайним блазнем у царському оточенні.
Хочеться попередити усіх читачів, щоб вони не очікували прочитати якийсь історичний роман з політичними інтригами серед царського двору. Перш за все, ця історія про людину, про те, як вона змінюється протягом усього життя, але водночас залишається тією ж, ким завжди була,– собою.
Головну героїню не зламали жодні труднощі, які вона зустріла далеко від рідного дому. Кожного разу вона долала усі перешкоди та виживала, як тільки могла. Сумним є те, що, коли Сорін хтось хоче допомогти насправді, їй складно довіритись людям, тому вона продовжує залишатись небагатослівною, продовжує замикатись у собі. Її єдиним бажанням є те, щоб її не помічали. Ні, не так, як зараз, коли її насправді не помічають. Усе, чого дівчина насправді хоче, це, щоб до неї не ставились, як до карлика. Щоб люди, перш за все, помічали просто людину і не звертали увагу на її некрасиве тіло та дитячий зріст.
Складно передбачити, що відбудеться на кожній наступній сторінці роману, тому що царська карлиця не перестає дивувати ні на секунду. У Сорін, незважаючи на знову–таки невеличкий зріст, набагато більший внутрішній світ, ніж у більшості персонажів, які зустрічаються їй на надзвичайно нелегкому життєвому шляху. У цій книзі ви побачите прекрасний Петербург, сонячні ліси, жахливі злидні, суворі зими, палаюче місто, а також почуєте про холодний Сибір. Ви проживете усе життя разом з головною героїнею роману, яка ніде не почувалась удома.
«Царська карлиця» – це не просто життєва драма. У книзі піднімаються і філософські теми. Віра, релігія, сенс життя, природа влади, смерть. Але більш за все, звичайно, увага приділяється владі. Сміховинним є те, що Сорін – доросла, але маленька, тендітна, некрасива жінка має менше влади, менше прав, ніж діти, які дивляться на неї, тицяють на неї пальцями, граються, як іграшкою, і в той же час відчувають у певній мірі страх та огиду.
Незважаючи на те що книга не залишить нікого байдужим, у ній все–таки є кілька моментів, які залишили неоднозначне враження. По-перше, єдиний персонаж, якого ми зрозуміли, якщо так можна висловитись, це Сорін. Інших персонажів автор не розкрив до кінця, тому що жодний з них не затримувався у житті Сорін на достатньо довгий період часу. Та по-друге, у книзі майже постійно зневажливо ставились до Сорін, тому різні люди часто перекидували її між собою з рук у руки. Не знаю, як іншим читачам, але мені трохи незрозуміло, як можна кидатись жінкою, яка, хоч і зупинилась у фізичному розвитку у п’ять років, та все ж мала б важити шістнадцять-двадцять кілограмів.
Чи варто читати цю книгу? Безперечно. Вона западе в душу всім читачам, і після закінчення роману ви ще довго обдумуватимете усі події, які в ньому відбулись, усі наслідки цих подій. І особисто я щиро сподіваюсь, що ви задумаєтесь, чи не ставитесь ви до когось так, як майже усі люди ставились до маленької данської карлиці Сорін.
