Пітер Х. Фогтдаль на Форумі видавців у Львові

Урочисте відкриття Форуму видавців в м. Львів, Україна: «Точка творення: література як покажчик політичних і соціальних змін» Світ навколо нас змінюється так швидко, як ніколи раніше. Здається, хтось підкручує Космічний Годинник, і незабаром нам доведеться визнати існування нового світу і нової літератури. Однією з найбільших проблем нашої літератури є неминуще захоплення Темрявою. Занадто довго ми заглядалися на сильних чоловіків, автократичних лідерів, виконавчих директорів, демагогів і зомбі — вони всі хотіли нас убити. Нас надто зачаровувала влада і майстерність маніпуляцій, людство призвичаїлося до почуття страху. В аеропортах ми купуємо дешеві трилери, ночами ми дивимось шоу про поганих американських поліціантів, ми просинаємося під уранішні новини, що заповнюють нашу свідомість війною, голодом, лісовими пожежами, ураганами і всілякими вигаданими новинами, а потім ми дивуємося, чому кількість людей, яким потрібні ліки від підвищеної тривожності, стрімко зростає Так, ми оточені Жахом — реклама сигналізації від грабіжників, реклама страхування від лихих пригод, на випадок, якщо хтось зламає ногу, реклама віагри для покращення статевого життя, реклама зброї для захисту свого району… Так, безсумнівно: наш світ стає похмурішим, і засоби масової інформації, наша література роблять його ще страшнішим. А зараз я скажу дещо суперечливе — дещо не таке інтелектуальне і здатне розчарувати тих із вас, хто має високий IQ: нам потрібно більше літератури, яка лікує і піднімає настрій,— не цукрово-нудотної християнської літератури або літератури Нової ери, не дурненьких історій про кохання або беззмістовних серіалів із записаним на плівку сміхом аудиторії — це було б жахливо — нам потрібна література для серця, а не література для розуму, написана тільки для академіків. Наша нова література має дарувати людству надію: надію на майбутнє, таке, в якому не схвалюються насильство, війни, зґвалтування білявок задля розваги натовпу. Звичайно, в літературі для серця є місце насильству і драмі — я не Літературний Диктатор, який не визнає можливості автомобільних аварій у Києві. Я не зацікавлений — і я повторюю — не зацікавлений у глазуруванні потворності, але чи не могли б ми почати трохи більше милуватися красою, трохи більше замислюватися над співчуттям від неймовірних людей, що нас оточують, захоплюватися дощем, що скрапує з берізок, сонячними променями, що виграють на лапках золотистого ретривера. Безсумнівно, наша планета перебуває в кризовому стані, але більшість людей примирилися з цим, більшість людей – не самогубці з бомбами і не гангстери з комплексом «хрещеного батька»! Тож, чи милі люди не заслуговують на добру, життєстверджуючу літературу?! Нема потреби казати, що жоден великий роман не обійдеться без конфлікту, драми і вишуканої прози, але я сподіваюся, ви зрозуміли, про що я кажу. Нам не потрібно будувати своє життя на крові. Коли я читаю сучасні книги, то починаю вірити в те, що всі діти на світі стали жертвою інцесту. Діти більше не грають у «Лего», їх ґвалтують! Але годі вже, це не відповідає реальності. 90 % людства — добрі. Світ — це розкішне місце, де ми закохуємося, їмо морозиво, слухаємо Шопена і реггі. Між іншим, у цьому є деяка іронія: ви можете дорікнути мені тим, що я ханжа, оскільки приїхав з Данії та Америки представити найбільш похмурий роман з усіх, які я написав. Він називається «Царська карлиця», і в ньому йдеться про данську карлицю, яка 1717 року подорожує з Петром Великим до Санкт-Петербурга і проходить своє власне жахливе пекло. Одночасно з цим – це на диво духовна оповідь про людину, яка росла і ставала кращою, крокуючи через свою власну Темряву. Я неймовірно пишаюся цим романом, інакше я не був би тут, але сьогодні я зробив би його менш похмурим. Однак, оскільки я написав чотирнадцять романів данською, я навчився однієї важливої речі: писати чорнуху – легко. Бути життєстверджуючим і не обтяжувати – важко. Легкість часто перероджується у дещо надто пухнасте і цукрове. Потрібне неабияке обдарування, щоб уникнути нудотності, і те, що ми все ще живемо у світі, в якому розум цінується набагато вище, ніж серце, не робить це завдання легшим. Отже, пані і панове, через це я хочу дати всім присутнім тут завдання: ви всі досвідчені письменники, студенти-журналісти і виняткові видавці… напишіть і видайте роман, де нікому не відрубають голову сокирою, де жінку не поховають під гаражем, де є місце великій драмі, вишуканій прозі, незаяложеним сюжетним лініям, реалізму, магічному реалізму і незабутнім героям, що западають в душу…  Але, вибачте, нікому з них не дозволено вбивати одне одного чимось на кшталт зубочистки. Як я і казав, це дуже складне завдання, тому що похмурим бути просто. Набагато складніше подарувати надію, посмішку і духовність. Дякую за запрошення і за те, що слухали мене.

Пітер Х. Фогтдаль