Від початку роман нагадує суцільний потік зміненої свідомості в традиціях «Голоду» Кнута Гамсуна й «Москви — Пєтушки» Венедикта Єрофєєва. Проте згодом стає зрозуміло, що головний герой у Щепана Твардоха виявляється не просто морфіністом, що ходить вулицями галюцинаторного міста. Його місто – міжвоєнна Варшава – ще не оговталася після Першої світової війни, хоча вже насуває Друга. Автор не перевантажує текст хронологією, проте насичує його деталями з життя в окупаційному режимі.
Читач опиняється в розпусній атмосфері польських (згодом – і угорських) барів, приватних квартир, де відбуваються вакханалії, вечірки з повіями й морфієм – усе це таємно від патруля й комендантської години. Реальність він бачить крізь роздвоєну свідомість головного героя Константина.
Усі роздуми головного героя відбуваються у формі внутрішнього діалогу. Він сперечається з собою й ставить під сумнів кожне своє рішення.
Йому неодноразово випадає робити вибір, і щораз складніший: між тверезістю й солодким сп’янінням, між жінками, мовами, між батьком і матір’ю, польською ідентичністю й німецькою.
Тривога в передчутті війни розпалюється дедалі сильніше; і хоча Константи постійно повторює, що вірить у скороминучість скрути й майбутній спокій і добробут, читач усвідомлює, що герой лише вдається до чергової брехні – передовсім – собі.
Джерело: http://www.chytomo.com/rozmova-pro-vazhlyve-iaki-pereklady-chytaty-na-book-forum/
