Позивний "Бандерас" Тетяни Трофименко

...Так, «Позивний “Бандерас”» – не інтелектуальний бестселер, зате це одна з удалих спроб у художній формі говорити про війну, яка триває в Україні. У жанрах нон-фікшн таких текстів уже є багато (щоденники чи спогади тих, хто був причетним до бойових дій чи перебував на військовій службі), тоді як ключові романи «нібито про війну» («Інтернат» Сергія Жадана та «Сірі бджоли» Андрія Куркова) насправді правлять про ситуацію «сірої зони» та персонажів, яких героями війни не назвеш. Натомість у романі Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова, які написали сценарій однойменного фільму (спираючись на щоденник бійця АТО Сергія Башкова), таких героїв багато. І це не лише головний персонаж, Антон Саєнко, розвідник із позивним «Бандерас», головна мета якого – знешкодити рашистського диверсанта в українській військовій частині, але й решта «наших», таких дуже різних і переважно далеко неідеальних у щоденному побуті військових, які в рішучий момент виявляють силу характеру й готовність віддати життя за Батьківщину. А Батьківщина для всіх теж є різною. Скажімо, для Антона і для Льохи, який на перший погляд видається його антагоністом (адже втік від сєпарів, але й до українців не пристав), – це Донбас. У романі й у фільмі вустами персонажів озвучено найпоширеніші стереотипи, названо травми, які досі стають вододілом між Сходом і Заходом, так що здається, ніби розв’язання проблеми немає. Натомість автори намагаються довести, що таке розв’язання можливе, і говорять про це зрозумілою мовою. Говорять часом надто просто й прямолінійно, але без зловживання пафосом і повчальністю (звісно, якщо не зіставляти з Трієром). «Позивний “Бандерас”» – хороший гостросюжетний бойовик із елементами детективу й мелодрами, який не вичавлює сльозу, а показує українців, що воюють і перемагають. Я рідко таке кажу, але здається, саме такого нам для масового читача і глядача потрібно більше.     Детальніше за посиланням: https://goo.gl/JfMAS1