Олексій Нікітін. Маджонг

З одного боку, "Сотні мільйонів людей, зібравшись у компанії почетверо, на всіх континентах, серед яких, мабуть, і Антарктида, годинами виконують послідовності рухів, які називають грою в маджонг", а з іншого, в такого автора, як Олексій Нікітін, що зажди залишається сумлінним літописцем "київського" часу в історії літератури, буденне просто не може не перетворитися на містичне. І хоч іноді досить буває самого лише яскравого та насиченого деталями опису тих самих буднів – чи то книжкової Петрівки, журналістської рутини, а чи комунальної втіхи героїв, коли під час гри "Зелений Фірштейн переставав бути нестерпним занудою, Сонечка забувала про свою погорду, у Старого Качалова прорізався дотепний розум, Гладкий Барселона залишався собою, і в цьому була його перевага", але ж не забуваємо ще й про таємничі події магічного кшталту.     Тут тобі й історія старого бібліофіла, що працював колись секретарем у радянського класика, і букініста-невдахи, і ще з десяток екзотичних життів "орнаментального" характеру, які обрамляють головну інтригу роману. Яка полягає у старій, як світ, ідеї про те, що все на цьому світі взаємопов’язано, всі містечкові оповідки складуться в роман з часом, в якому магія китайської гри спроможна вплинути навіть на динозаврів радянської епохи. Не кажучи вже про "журналістську" молодь з її детективними розслідуваннями справи про міфічний третій том Мертвих душ Гоголя.