Нарешті! Наша рубрика #інтерв’юзавтором повертається з новими силами і новими авторами! І сьогоднішньою, нашою першою гостею в новому році стала чудова Віра Валлє, авторка книги «Ілюзія ефективності», яка нещодавно з’явилася у нашому видавництві. Ми не змогли не поспілкуватися з Вірою. І сьогодні знайомимо вас, любі наші читачі, з цієї розмовою. Налаштовуйтесь! Ми починаємо!
Віро, вітаємо Вас) Нарешті в нас з’явилась нагода поспілкуватися з Вами 😊 Популярність Вашої нової книги «Ілюзія ефективності» впевнено набирає обертів. І це, насправді, дуже радісно, і для вас як авторки, і нас як видавництва. Розкажіть, як Ви працювали над створенням книжки? Коли з’явилась ідея, і як почали її втілювати?
Вітаю Вас. Ідея написати книгу «Ілюзія ефективності» виникла приблизно за рік до виходу книжки у світ. Тоді, влітку 2019 р., я й почала працювати над текстом. Цьому передували роки спостережень за різноманітними дурницями, про котрі й захотілося написати. Я чутлива людина, а тому жодна маячня, котру маю нагоду спостерігати у своєму житті, не залишається без уваги у моїх книгах. Написати про те, що мене дивує, смішить або бентежить – значить, осмислити певні явища і вивільнити емоції, забезпечивши у такий спосіб місце для нових роздумів і переживань. «Ілюзія ефективності» акумулювала досвід осмислення певних життєвих ситуацій. У цю книжку я записала думки про людей, з котрими довелося спілкуватися і працювати; про робочі процеси, які далеко не завжди є ефективними; про різноманітні прояви безглуздя, котрі пронизують наше життя і нерідко стають його невід’ємною складовою.
Центральними темами книжки стали фішинг, недостатнє критичне мислення, відчуття (не)свободи та ін. Чому Ви обрали саме ці теми?
Тема свободи близька мені з дитинства. Щоправда опрацьовувати її я розпочала тільки у 2015 році, коли у відповідь на події Революції Гідності написала книгу «Корупція: роздуми після Майдану». Тоді й прийшло розуміння, що все, що відбувається з нами, так чи інакше пов’язано з нашою здатністю осмислено й відповідально розпоряджатися своєю свободою. У 2017 році вийшла книга «Жага свободи», у котрій я міркую про те, чим є свобода для людини – в особистісному, економічному й політичному вимірах. У 2019 році побачила світ ще одна книга – «Влада і свобода. Реквієм за Нікколо Мак’явеллі». Можна сказати, що «Ілюзія ефективності» продовжує серію книг, у котрих свобода постає індикатором зрілості особистості й суспільства. Звідси й інтерес до теми критичного мислення, котре є маркером відповідальності людини перед собою та іншими. Коли критичного мислення бракує, набуває поширення фішинг (економічний, політичний, особистісний). Нас охоче пошивають у дурні, і нам, здається, це подобається.
Зважаючи на ваше прізвище у декого могло скластися враження, що Ви не українська авторка, а, скажімо, британка чи американка. Ми не будемо фокусуватися на прізвищі, натомість згадаємо про той факт, що свого часу Ви навчались у Школі бізнесу ім. Р. Сміта, Мерілендського університету. Можливо цей факт заплутує людей. Але питання у іншому — як Вам було навчатися саме в цьому університеті? І, до речі, наскільки складно чи навпаки легше українцям навчатися за кордоном?
Моє прізвище має французьке коріння. Це прізвище мого першого чоловіка, і воно не має нічого спільного з моїм навчанням у Сполучених Штатах Америки. Моє дівоче прізвище – Потєхіна. Що ж стосується вражень від «американського» періоду мого життя, який тривав з 2000 по 2003 роки, то, безумовно, я завдячую йому як у сенсі професійного розвитку, так і у сенсі становлення моєї особистості. До речі, саме критичному мисленню прагне навчити система освіти США. До того ж, свобода там визнається найвищою цінністю: людина, її честь і гідність є метою, на шляху до котрої не всі методи є виправданими. Думаю, що така система більше сприяє заохоченню молоді до процесу пізнання. Тому й навчатися за її правилами приємніше і простіше.
Продовжуючи тему освіти. Ви часто у книжках та публічно висловлюєтесь про проблеми в українській освітній системі. Як гадаєте, що вартує в ній змінити, щоб став помітний розвиток, і дітям та дорослим людям подобалося вчитись, а не вважалось якоюсь повинністю?
На вряд чи можна щось змінити у цій системі. Її варто було б ліквідувати. Нехай ця пропозиція звучить нереалістично й зухвало, але у її сучасному вигляді українська система освіти придатна хіба що для вирощування покоління рабів, вразливих до різноманітних проявів фішингу (політичного популізму, зокрема). Люстрація українських учителів із застосуванням методу вимірювання рівня любові до дитини у їхній крові могла б посприяти формуванню нової школи, абсолютною цінністю котрої має бути дитинство і дитина — її особистість та індивідуальність. «Не зашкодь» — таким має бути основоположний принцип системи освіти, яка через толерування розмаїття має сприяти розвиткові вільної людини. У цю мить я працюю над книгою, у котрій маю намір розповісти читачеві про те, якою я бачу повноцінну школу.
Письменники не тільки пишуть, але й читають. Що Ви читаєте коли випадає така нагода?
Я віддаю перевагу нон-фікшн літературі. Причому, у всьому її різноманітті: читаю як «жовтий» «бульварний» нон-фікшн, так і той, який тяжіє до наукової обґрунтованості й широкого огляду світоглядних позицій і має на меті запустити процес мислення читачів. Перша категорія цікава з огляду на здобуття уявлення про те, як не треба писати; друга ж — невід’ємна складова мого творчого процесу.
Давайте відволічемося. Окрім того, що ви успішний ТОП-керівник, ви — жінка, мама, дружина і донька. І крім роботи важливо вміти відпочивати. Як Ви відпочиваєте? Чи черпаєте Ви у ньому якесь натхнення?
Відпочинок для мене — це процес написання книги. Це також спілкування з дітьми, в обіймах котрих так чітко візуалізується сенс усього, що я роблю. Я люблю природу: прогулянки берегами водойм, лежання у високій траві й споглядання заходу Сонця (нерідко – на самоті). Я обожнюю тварин: маю лабрадора і двох кроликів. Відповідно, натхнення я черпаю з творчості, любові й первинної краси цього світу.
Повертаючись до «Ілюзії ефективності», яка частина книжки, на Вашу думку, найбільш сильна й резонансна?
Важко сказати. Оскільки ілюзію ефективності я розглянула у широкій, на мій погляд, перспективі (на прикладі ситуацій з особистого життя, в економіці й політиці), кожен з розділів книжки є цікавим по-своєму. Автору непросто оцінювати власний текст, який знайомий до коми, тому я не беруся робити висновків про силу або резонансність певної його частини. Скажу лише те, що все писалося щиро і для себе. Що з цього вийшло —судити читачеві.
До речі, які у Вас творчі плани?
Зараз я працюю над книгою, робочу назву котрої я поки що не анонсуватиму. Скажу лише, що прагну до більшої щирості моїх текстів, котрими волію донести до читача свої переживання — не унікальні, переживані кожним, близькі усім. У цій книзі я міркуватиму про важливість емоцій людини, шлях самопізнання і сенс життя. Сподіваюся, що вже у цьому році колекція українського нон-фікшн поповниться ще однією книгою про персональні трансформації.
Побажанням нашим читачам.
Найактуальнішим (у контексті нашої бесіди) побажанням, мабуть, має бути побажання відповідальної свободи, яка неможлива без любові. Ну і здоров’я, звісно. Нехай всі будуть здорові!
