#інтерв'юзавтором. Поліна Башкіна

#інтерв'юзавтором. Поліна Башкіна
Привіт, друзі! Радіємо, що з виходом деяких новинок у нас є нагода поспілкуватися з автором і підглянути за куліси створення книги, а подекуди й не тільки. Сьогодні у нашій рубриці незвичайна гостя, авторка унікальної книги «12 місяців. Рік сенсу» — Поліна Башкіна. Доброго дня, Поліно! Несподіванкою для українського нон-фікшену стала ваша книга «12 місяців. Рік сенсу». У самій книзі багато слів приділено ідеї її створення. Але якою ви бачили її до моменту, як сіли писати? Нон-фікшеном чи якось інакше?   Я не сідала :) Книжка була написана на ходу, «на бігу», просто в процесі проживання досвіду пошуку покликання. Вона була створена самим життям. Я описувала те, що відбувалось зі мною, та публікувала окремі фрагменти. Писала так, як диктувало натхнення. Люди читали, й це змінювало їхні життя. Я отримувала багато листів із подяками й історіями, як звичайні хлопці й дівчата, переймаючи мій досвід, наважувалися змінити свою долю. Навіть країни мешкання змінювали – не те що роботи.   У Вашій книзі досить помітно, що контексту не торкнулась пандемія коронавірусу. А як пандемія зачепила Вас? Чи змінились якісь висновки, набуті під час написання книги?   Не торкнулася, тому що дія відбувалась у 2013-14 роках. За винятком небезпеки для життя моїх близьких, зокрема літньої мами, для мене пандемія стала суцільним подарунком. Для мислячої людини «офіційна», «легальна» можливість зупинитися в цій щоденній біганині – це шанс. Я із задоволенням згадую перший локдаун, коли могла здійснити свою дитячу мрію – спати, як собачка. Тобто жити без годинника, без часу – робити те й тоді, що й коли хочеться, не зважаючи на ритми, в яких живе суспільство, не зважаючи на час доби. Перезавантаження, перепрошивка себе, своїх цілей, можливість побути у внутрішній тиші, зрозуміти, чого хочеш насправді... Локдаун був начебто продовженням мого експерименту «12 місяців»... Висновки не змінилися. Знайдене покликання не довелося піддавати сумніву, тому що воно виявилося справжнім. Як взагалі минала Ваша пандемія? Можливо, Ви віднайшли для себе ще якісь лайфгаки, які зараз з радістю б додали у, наприклад, оновлене видання книжки? Або і взагалі з’явилася ідея написати книгу про пандемію і боротьбу з нею? Усі лайфгаки якраз у книжку ввійшли, тому що протягом локдауну я і дописала фрагменти, яких не вистачало. Зокрема, розробила практикум із пошуку покликання: можна виконати низку вправ, відповісти на правильні запитання й таким чином без глобальної мандрівки, як у мене, спробувати зрозуміти, для чого ти народжений у цей світ. Також пандемія дозволила закінчити мою другу книжку – цього разу дитячу. Вона «відбрунькувалася» від 11-го місяця експерименту – професії вченого в Інституті молекулярної біології та генетики. Книжка у форматі мандрівки Мишеняти цим інститутом розповідає діткам, як на Землі зародилося життя, з чого складається людина, що таке клітина, ДНК, як усе це працює J Тепер маю її видати. У чому був Ваш найважчий досвід у цих 12 професіях?   Складніше за все було НАВАЖИТИСЬ. Не піти з роботи – тут якраз я вже не могла не діяти. Страшно було звертатися до незнайомих людей (майбутніх героїв експерименту й кожного з розділів) і проситися попрацювати з ними місяць. Я ж не «по блату» приходила, а з вулиці... Звісно, кожного разу побоювалась, що мені відмовлять. Але одним із багатьох інсайтів цього досвіду було те, що насправді майже всі двері відчинені – просто чомусь ніхто не перевіряє, «не смикає ручку»... Так людина з вулиці (я) побувала астрономом в обсерваторії, ученим, помічником у госпісі, у цирку, зоозахисником, скульптором, музейним співробітником і працівником божевільні, гірським рятувальником, послушницею в монастирі, тощо. Хто ще може «похвалитися» такою цікавою долею? Але ж схоже життя може прожити кожен – кожен, хто нас зараз читає, кожен, хто вирішить собі це дозволити.   А про який було писати найважче? Найлегше?   Важко було не писати, а перервати серію своїх професій-місяців у зв’язку з Революцією Гідності. Тоді стало зрозуміло, що працювати потрібно громадянином своєї країни й довелося поставити «12 місяців» на паузу. З невідомою перспективою продовження. Але нічого – провела акції на Майдані, а вже в лютому влаштувалась до лікарні Павлова (психіатрична лікарня в Києві). Цей період також докладно описаний у книжці. Я не змогла б виокремити улюблені місяці, тому що всі вони – кільця одного ланцюга. Кожна професія, кожен Герой, у якого я навчалася насамперед мудрості (не лише професії), були сходинкою до того, щоб я знайшла власне щастя, своє покликання. Врешті зрозуміла: все склалось ідеально, немов хтось відрежисерував моє життя, як фільм. Але ніхто ж НЕ – я сама приймала всі рішення, сама долала страхи, сама рефлексувала й робила висновки… Сама «заробила» цей хепі енд. До речі, якщо прочитати ваш професійний послужний список з’являється здивування —  молода жінка з таким досвідом і стажем, це щось неймовірне! Але Ви мимохідь згадуєте про ці професії у книжці. Розкажіть свою історію успіху «з минулого життя». Усе почалося з радіо. Це було в далекі 90-ті. Коли батьки поїхали з ночівлею на дачу, нормальна дівчинка запросила би в гості хлопчика. А я... телефонувала на радіо в програму «Асоціації» та мудрувала в ефірі :) Після розмови, вже поза ефіром, ді-джеї запитали, скільки мені років. Не повірили, коли я відповіла «15» – у мене вже тоді була хороша дикція та поставлений голос, і думку формулювала вільно. Так я й почала працювати – ведучою прямого ефіру. Тобто свою першу зарплатню я отримала, ще навчаючись у школі.   Це були щасливі 8 років радіо, паралельно я здобула вищу юридичну освіту. І тут у мені виявили журналістський досвід, поєднаний із юридичним. Саме людину з таким сполученням професійних навичок шукали на той момент, щоб очолити прес-службу Генпрокуратури. Так несподівано й різко я змінила профіль діяльності. Вже потому працювала на виборах, опановуючи політичний PR. Відтак доповнила цей досвід піаром для бізнесу. А там і маркетинг підтягнувся, тому що репутація – репутацією, а власники хочуть бачити конкретні цифри зростання прибутку вже сьогодні :) Мережі ресторанів, мережі АЗС, нерухомість, FMCG, політика – коло роботодавців було вельми широке. Доходи зростали, матеріальні питання були закриті. Але так і «не закрилося» питання щастя, відчуття осмисленості того, що відбувається. Кожного дня непокоїло: це набір досвідів чи щось більше? І чи дійсно я хочу витрачати час свого життя на те, щоб продавати більше піц чи літрів бензину? Коли відповідь стала для мене очевидна, я звільнилася з роботи й вирушила шукати покликання. Дещо таке, в чому не було б ні краплі сумніву.     Отже, тепер Ви віднайшли своє призначення. Які відчуття? Не виникає бажання повернутися до якоїсь з колишніх професій? Я дуже люблю нафторинок, сумую за заправками. Комплекс АЗС для мене – як маленький всесвіт, окремий світ, В якому і машинки, і ресторан, і магазин, і мийка, і мистецтво (один з моїх проектів – мистецтво на заправках). Тим паче, що один з моїх перших дитячих спогадів, як я 3-річна сиджу на руках у батька, кручу кермо його «копійки» (ВАЗ-2101– ред.), і в’їжджаю в бровку.   Але я добре розумію, що стоїть за цим «романтичним флером». А стоїть за ним... нічого. Там пустка. Тому я подолала спокуси, відкинула навіть найпривабливіші пропозиції повернутися, аби прогодуватися, створила перший в Україні швейний коворкінг і курси шиття «Шити легко!», створила також школу саморозвитку «Жити легко!», де з філософами й митцями я провела численні цікаві заходи. І решту часу з любов’ю і вдячністю витрачаю на сім’ю та покликання. Оскільки наша розмова опинилась у книжковому блозі видавництва, давайте трохи поговоримо про книги) Що ви читаєте? Які ваші улюблені книги? Просто зараз читаю «Розу Світу» Даниїла Андреєва, перечитую «Іуду Іскаріота» його батька – Леоніда Андреєва. А також... «До Адама» Джека Лондона, повість, яка примудрилася пройти повз мене в дитинстві.   Стосовно улюблених, strongly recommend, що називається, Фазіль Іскандер повість-антиутопія «Кролі та удави» (дивовижна філософська казка), Клайв Стейплз Льюіс «Листи Крутеня», оповідання Діно Буццаті й обов’язково Отар Чиладзе (це такий грузинський Маркес, тільки кращий, як на мене ;) )   Уже далі порадила б Івліна Во, Кнута Гамсуна, Андрія Бітова, Роберта Шеклі (неймовірно щедра та багата фантазія в людини), Кобо Абе «Жінку в пісках», велике задоволення в сьогоденні ви отримаєте від Чарльза Діккенса, а також Олега Севастьянова «Таємниця зниклого часу» і на підході інші його книжки (актор театру «Ленком», який також свого часу різко змінив свій життєвий шлях, обравши покликання священника й літератора).     Традиційно, наприкінці кожного інтерв’ю просимо побажати щось нашим книгоманам.     Переносьте бодай частину з прочитаного в реальне життя. Живіть життя. Практикуйте незвідане. Долайте страхи. Це невимовно – коли переплітаєш життя з книжкою. Читаєш, потім «це живеш», потім про це пишеш, потім знову читаєш... Це моє інтуїтивно знайдене неймовірне задоволення. І пам’ятайте: не лише всі книжки чекають на вас, але й усі двері не замкнені.   [video width="226" height="400" mp4="https://fabulabook.com/wp-content/uploads/2021/10/Mesyats-2.mp4"][/video]  
Товари з цієї статті