Гіларі Мантел. Золота Букерівська п'ятірка

Суддя. Саймон Майо обирав найкращого з-поміж переможців 2000-х. Постійний ведучий радіопрограм ВВС на тему книг, музики й кіно з 1981 року, лауреат численних нагород у цій галузі, автор п`яти власних книжок, серед яких дитяча трилогія про підлітка, що відкрив невідомий хімічний елемент, стала бестселером. Роман. «Вовча зала» Гіларі Мантел (Wolf Hall), вийшов українською із назвою «Вулфголл» у видавництві «Фабула» 2018 року. Судячи з того, що роман про далекі тьмяні, та вже не Темні, віки обійшов «Сліпого асасіна» Маргарет Етвуд і «Життя Пі» Яна Мартела, британцям таки актуально переосмислювати свою історію, з усіма її скелетами по шафах, і шукати в ній, а не в інших культурах, глибинні смисли життя. Вулфголл — це назва маєтку Сеймурів, британських аристократів, чия донька стане третьою дружиною короля Генріха VIII (один із претендентів на роль прототипу героя казки про Синю Бороду). Роман описує стрімкий кар`єрний злет Томаса Кромвеля: від підлітка, що втікає з дому через батьківські побої, до королівського радника, «молота ченців» і навіть — одного з творців англійської державності. Але попри такий яскравий послужний список, у художній літературі цього персонажа згадували аж двічі: другорядний герой п`єси «Генріх VIII» — зате шекспірівської, і знову другорядний герой у п`єсі Роберта Болта «Людина на всі часи» — зате її екранізація в 1966 році зібрала шість «Оскарів», 7 премій BAFTA та інші нагороди. Тож не дивно, що писати про таку історію — принадно й непросто водночас. Отже, XVI століття, Англія бореться проти впливу католицької церкви, Томас Мор публікує свої трактати, король Генріх VIII прагне зміцнити владу й передати її синові, якого йому ніхто не може народити — ні королева, ні фаворитка. І серед усього цього нізвідки виникає помічник кардинала, який уміє розв’язувати проблеми. Томас Кромвель — типовий селфмейд і антикризовий менеджер, говорячи теперішньою мовою, його ж сучасники, кажуть, називали «макіавеллем». Читач міг би сподіватися на класичний історичний роман (порівняно з іншими в переліку «золотої п`ятірки»), але ж ні! Гіларі Мантел продовжує стратегію осмислення складних історичних питань крізь призму сприйняття їх конкретною людиною, недосконалою, живою, вразливою й витривалою водночас. Томас Кромвель — носій цінностей світового Ренесансу в Англії, яка переросла Середньовіччя, як дитина давні іграшки, та ще не вміє поводитися інакше. Він устиг побувати солдатом у Франції, помічником купця в Голландії, а банкіра — в Італії, звідусіль привіз досвід і гостре око, скептичне мислення й дотепне слово. Незручний, несимпатичний, чужий для свого часу й оточення, борець із системою — таким його традиційно зображали досі. Мантел дзеркально розвертає це зображення, і читач спостерігає ситуації, конфлікти, інтриги, людей, предмети, зрештою, всю систему очима самого Кромвеля. Кпинить, сердиться, радіє, тривожиться, розмірковує разом із ним. Читач знову, як і в «Місячному тигрі», трішечки бог і знає більше за всіх. Кромвель стає змовником читача, який упізнає речі, на які той звертає увагу: перстень із картини Гольдбейна, «театр пам`яті» Джуліо Камілло, бухгалтерські книги Луки Пачолі. Кромвель, як і читач, — людина з-поза меж системи, оцінює і сприймає її з власного, не взятого до уваги системою кута зору, і часу від часу пробує її хакнути, тобто підважити. Джерело внутрішніх сил Кромвеля — його минуле, важкий досвід, переплавлений із поневірянь у вміння і навички. Мало хто з читачів не мріяв навчитися так і собі.

Тож і критики сприйняли текст «на ура» по обидва боки Атлантики, а Саймон Майо підкреслив, що «вибрав книжку, яка видалася найсучаснішою — попри те, що події в ній розгортаються сотні років тому».

Джерело: http://litakcent.com/2018/08/27/zolota-bukerivska-p-yatirka/