#7КориснихЦитат. «Дружина короля вечірки»

-  Ця книжка переповідає читачам дивовижну історію, що починається з того, як невинна дівчинка зустрічається зі знаменитим Маленьким волоцюгою, а закінчується тим, як вона, гірко розчарована, розлучається з ним. Тут уміщено деякі подробиці, що раніше ніде не були опубліковані, тож навіть фанати мого батька, котрі гадають, що знають геть усе про Літу ґрей і Чарлі Чапліна, знайдуть на цих сторінках щось для себе нове та цікаве.  Сідні Чаплін 

- Літа ґрей Чаплін, друга дружина Чарлі Чапліна, котра вистояла в  багатьох життєвих баталіях, розпочала писати свої другі мемуари в дуже поважному віці вісімдесяти семи років. Власне, більшість відомостей, що містяться у цій книжці, було зібрано та підготовлено до друку в 1995 році, незадовго перед її смертю. На той час, коли Літа взялася за ручку та папір і почала записувати свої спогади, опубліковані в цій книжці, вона вже давно розібралася з власними почуттями стосовно болісного розлучення з Чарлі Чапліном і втамувала свою лють до нього.

Розлучення з Літою під час роботи над «Цирком», зйомки  якого супроводжувалися нескінченними проблемами та труднощами, переповнило гіркотою спогади Чапліна про цей важкий період його життя та про сам фільм. Попри те що ця його картина вирізняється дуже високою якістю, в основному томі своєї автобіографії («Моя біографія») Чаплін згадує про неї тільки мимохідь. Упродовж кількох десятиліть він відмовлявся перевидавати «Цирк» тільки через те, що для Чапліна він асоціювався з Літою. 

- Нарешті прийшов час, коли нам було сказано, що настала пора повертатися на Кув-вей. Чарлі закінчив роботу над «Золотою лихоманкою» і тепер був готовий приділити увагу мені. Через два дні  після того, як «Золота лихоманка» вийшла на екрани, прес-служба Чарлі оголосила, що в нього народився син (Чарлз Спенсер Чаплін Молодший), який побачив світ 28 червня 1925 року. Чарлі заплатив лікареві Голлерану двадцять п’ять тисяч доларів за підробку свідоцтва про народження. 

- У Нью-Йорку Чарлі прийняли з великою пошаною: ним захоплювалися, його обожнювали. Більшість критиків зійшлася на думці, що «Золота лихоманка» була його найкращою роботою. Я знаю, що Чарлі відчув тоді велику полегкість, адже можливість провалу «Золотої лихоманки» дуже його непокоїла. То був найдорожчий із усіх знятих Чарлі фільмів, вартість якого сягнула майже мільйона доларів. Окрім того, картина містилася на дев’яти котушках і була найдовшою з усіх знятих Чарлі, тож він непокоївся, чи здатна буде публіка сприйняти комедію такої тривалості. Цілих два місяці він монтував цей фільм, постійно його редагуючи, і вирізав цілу котушку вже після прем’єри. Чарлі казав мені, що саме монтаж робить або ж убиває кінокартину. Він хотів, аби «Золота лихоманка» була виявом усього найкращого, на що він тільки був здатен. 

- Увесь вечір мені дуже сподобався, і я чудово провела час, запам’ятавши цю вечірку назавжди. Та, на жаль, усе закінчилося не дуже для мене приємно. Щойно ми з Чарлі повернулися додому та стягли з себе костюми, він оголосив, що має призначену зустріч. Була вже одинадцята година вечора, і я не могла не поцікавитися, що за зустріч може бути о такій пізній порі. Коли ж я запитала, куди він іде, Чарлі страшенно розлютився. У потоці злісних тирад я почула, що він має побачення. Виявилося, що існувало вже чимало таких от нічних рандеву, про які я нічого не знала. У нападі відвертості Чарлі почав перераховувати імена жінок, із якими регулярно зустрічався. Я мовчки слухала. Він виговорився і пішов, грюкнувши дверима.

Одного ранку, йдучи на роботу до студії, Чарлі зупинився в гостьовій кімнаті, де лежав Чарлі Молодший, зовсім голий. Чарлі у нападі батьківської любові нахилився над немовлям, а син у відповідь обдзюрив його білу сорочку та костюм. Чарлі не захотів перевдягтися. Він пішов на студію, як був, і гордовито всім розповів, що з ним зробив Чарлі Молодший. Але ця історія, хоч і засвідчує наявність у Чарлі батьківської пихи, зовсім не спростовує того факту, що Чарлі не відчував емоційного зв’язку зі своїми дітьми. Він ними фактично не опікувався й дуже рідко брав їх на руки. Явний інтерес викликали у нього лише дві речі: імена й обрізання. Чарлі не був обрізаним, в обрізання не вірив і не хотів, аби його синів обрізали. Так само не вірив він і в те, що немовлят необхідно хрестити. Чарлі вважав, що дітям слід надати свободу вибору, щоб у дорослому віці вони самі змогли визначитися з релігійними поглядами. Тому я охрестила дітей у церкві Доброго пастиря (у Беверлі-Гіллз) аж у січні 1928 року, коли вже минуло багато часу після нашого з Чарлі розлучення.