Курбан Сеїд “Алі та Ніно”

нино

…найгарніша дівчина в світі
подивилась на мене з вершини своєї величі і сказала:
Алі Хане, ти дурень. Слава Богу, що ми в Європі.
Якби ми були в Азії, мене давно б змусили ходити в чадрі
і ти не зміг би бачити мене.

Навесні дівчаткам хочеться читати про кохання. Дівчата, яких нудить від класичних мелодрам, ідуть іншими шляхами, вишукуючи не зовсім любов любовну. «Алі та Ніно» – роман про любов. Роман про дві культури. Роман про зміни на зламі епох. Останні два речення майже поцуплені з анотації, але про це варто було сказати.

Відносно недавно я зрозуміла, що дуже мало читала неєвропейської літератури, а тому вирішили цю лакуну заповнити. Роман азербайджанської емігрантської літератури «Алі та Ніно» авторства таємничого Курбана Сеїда (таємничого, бо ніхто не знає, хто сховався за тим псевдонімом) став маленьким кроком у цьому напрямку.

Україна – це Європа. Принаймні тому, що Україна – не Азія. Різниця східної і західної культур була мені відомою ще з часів дитячої екскурсії в Бахчисарай. Особлива прохолода ханського палацу, низькі дивани, портали з золотою в’яззю цитат з Корану, дивовижні тіні від дерев’яних решіток на вікнах – таким він мені запам’ятався. Пізніше я поселяла там Настю Лісовську, Хуррем. А ще були дитячі книжки про Киргизію і Ташкент (звичайно, я розумію, що це все різні країни і різні культури, але вони спільні в одному, вони не-Європа). Тобто я весь час знала, що там все якось по-іншому. Але ніде я не стикалася з ситуацією, схожою на історію Алі та Ніно. Так, Роксолана була в гаремі, стала впливовою султаншою, так, Загребельний майстерно передав усі її страждання, але вона все одно «потурчилась-побусурманилась». Ніно була іншою.

Сьогодні в українському суспільстві є певний стереотип сприйняття осіб кавказької національності. Вони голосні, гарячі, запальні. Алі не розвіяв ці стереотипи, але змусив по-іншому на них поглянути.

Мені завжди було цікаво, як усім цим чисельним студентам-іноземцям в Україні. Як вони дізнаються про наші медуніверситети, як приїжджають, не знаючи української і російської, а дуже часто – й англійської (остання, правда, у нас їх не дуже врятує, та все ж), як їм жити у зовсім іншому світі невірних і відпочивати на Різдво і Великдень? У Баку початку ХХ сторіччя живуть азербайджанці-мусульмани, грузини-християни і вірмени-християни. Екзамен у школі, де на 40 учнів випускного класу 30 мусульман, починається з православної служби.

Раніше поруч з портретом царя висів і портрет цариці, який потім прибрали. Сільські мусульмани обурювалися її сукнею з великим вирізом і перестали посилати дітей до гімназії.

Одруження людей різних конфесій завжди супроводжується певними проблемами. Азербайджанці звикли, що грузинки – їх законна військова здобич. До того ж жінка не має душі, а тому може бути невірною. Ніно доводила до істерики євнуха гарему іранського вельможі, відмовляючись одягати чадру і фарбувати нігті хною, не дозволяючи оглянути свої зуби.

Я знаюся на питаннях управління та поводження з жінками. Можете покластися на мене. Бачу, вам дісталась дикувата жінка, та з часом я навчу її благородних манер.

Одруження – крок важливий. Найкраще у цьому прислухатися тільки до свого серця, не зважаючи на суспільну думку, поради батьків і традиції. Ніно була зразковою дружиною у глухому тегеранському аулі. Слухняно терпіла обмеження іранського гарему. Кожен правовірний мусульманин вважав своїм обов’язком дивуватися вибору нащадку роду Ширванширів. А той пообіцяв не одягати на свою Ніно, грузинську княжну, чадру. І раптом виявилось, що європейська освіта і несхожість Ніно на інших дружин дуже і дуже потрібні молодому Азербайджану.

Спокійно вислухавши мене, Ніно гордо підняла голову. Вона знала, що жоден міністр і жоден генерал в Азербайджані не має того, що є у її чоловіка: витонченої дружини із західною освітою, яка походить зі шляхетного роду та розмовляю англійською мовою.

Герої роману мало говорять про кохання. Алі божеволіє від краси Ніно. Він цілує її руки. Вона любить лежати в нього на колінах або животі і розмовляти. Наодинці вони щасливі. На людях їм доводиться грати свої ролі. Навколо них війна. Баку весь час на перехресті думок. То юнаки записуються захищати царя. То всі з напруженням очікують турецькі війська. То постає молодий і незалежний Азербайджан. То встановлюється радянська влада. Алі Хан Ширваншир завжди думає про те, як найкраще буде його країні. Найлегше і найбезпечніше – поїхати. Залишити все, забрати Ніно – і поїхати. Але він не їде. Залишається, щоб загинути. Звичайно, він не міг знати, що його смерть не мала сенсу і Азербайджан став радянським.

Ми не знаємо, що сталось із Ніно. Але навряд чи вона прийняла нові порядки. Надто гордою була княжна. Жінка, яка не одягла чадру навіть для того, щоб безпечно проїхати країною, не могла прийняти рекламні гасла радянської влади.

Говорити про те, що «Алі та Ніно» – роман політичний, неправильно. Політики там мало. Але багато історії. Читача захоплює атмосфера і думки невідомого міста. Кожна сторінка відкриває щось нове про той незнаний, чужий світ.

Роман уперше опублікований у 1937 році. І тому можна знайти речі, що іронічно перегукуються з нашою сучасністю.

– Я хотіла б спати в саду з зеленими деревами. І не чути ніякої стрілянини.

-Ми обрали правильну країну. Іран спить ось вже тисячу років, а стрілянина – дуже рідкісне явище там.

P.S. Проблема перекладних книг у тому, що ти ніколи не можеш бути цілком упевненим. Авторський стиль інколи дуже сильно страждає він перекладача. Я хотіла, щоб роман мене заколисував. Місцями це дійсно так і було, а місцями я просто продиралася крізь рядки. І якщо чесно, мені здається, що у цьому винен перекладач, інколи навіть українські слова були дібрані не зовсім влучно.

#ФабулаКнигоманія2017_30 – Книга, яку придбала через красиву обкладинку

Опубліковано у Без рубрики.