Води слонам

Відгук від vityska_vv Люди, коні, слони, любов Містеру Джейкобу Дженковскі 90. Чи 93 - він точно не пам'ятає. Та як на свій вік почувається і міркує непогано. Точно краще за більшість мешканців пансіонату для стареньких. Ці старигані, які забувають свої імена і вигадують небилиці про свою молодість, страшенно його дратують. Тому містер Дженковскі все частіше провалюється у спогади. У далекі часи Великої Депресії і мандрівних цирків. Голоду і веселощів, блискіток і сліз. Туди, де під великим шатром збиралися сотні людей, аби зачаровано дивитися на акробатів і клоунів, фріків і потвор, диких кішок і ручних мавпочок. На прекрасних чорно-білих коней Марлени і саму Марлену, чарівну й дивовижну, ніби мрія. І на розумну, кумедну, величну, добру і віддану слониху Розі, яка не кожному відкривала своє велетенське серце, але задля друзів була готова на все. Це красива і трохи сумна історія про кохання і жостокість, людяність і виживання сильніших, прощення і помсту, знахідки і втрати, шалені пристрасті мандрівного цирку і непересічні вчинки звичайних-надзвичайних людей. До речі, пишучи цей роман, Сара Груен з головою занурилася в історію мандрівних цирків США, і деякі цікаві факти, які вивудила зі своїх досліджень, ввела в текст. Вийшла душевна, атмосферна і цікава історія.

Відгук від summer_is_lily Неймовірно щемка, романтична, жива історія. Про Америку у 30-х роках, Велику Депресію, мандрівний цирк на потязі. Про життя і виступи циркових артистів, дресирування тварин в бродяжних умовах. І про "Найвидовищніше шоу братів Бензіні", яке, наче Чорна діра, притягувало до себе все дивовижне й уже не відпускало. Додавши правдивих фактів, Сара Груен зуміла зробити з цього епічного твору цукерочку. Так, не завжди солодку. Але цукерочку. В її історії немає другорядних персонажів. Тут до кожного відчуваєш прихильність, за кожного вболіваєш і за кожною втратою тобі болить. Неважливо, кому зробили боляче: людині чи тварині. Легендарна сповідь устами 90-річного ветеринара цього цирку Джейкоба Дженковскі додає книзі лірики, душевності і трохи смутку. Ця частина роману мені сподобалася не менше за динамічну розповідь про кочове життя і пригоди "шоу Бензіні"... Незважаючи на невеликий обсяг роману, він дуже насичений, динамічний і тому швидко закінчується. Але насолода від нього триває ще довго...