victory-park
FB623007Y_Victory Park_razv-4 kопироватьFB623007Y_Victory Park_razv-5 kопироватьFB623007Y_Victory Park_razv-6 kопироватьFB623007Y_Victory Park_razv-7 kопироватьFB623007Y_Victory Park_razv-3 kопировать

Victory park

4 з 5 засновано на 1 оцінці клієнтів
(1 відгук)

200.0 грн

Подекуди грайливий, подекуди загрозливо пророчий, роман вдало комбінує динамічний сюжет із філософськими метафорами. Події відбуваються на Лівобережжі Дніпра, куди Київ протягом цілого тисячоліття так і не наважувався ступити. Це своєрідний документ київської історії, що змальовує місто і його мешканців в останні дні «старого режиму». Ось-ось розсиплеться корумпована влада, ще триває Афганська війна, та каштани цвітуть, кияни закохуються й ідуть до армії, влаштовують життя й добувають дефіцит у перекупників, а в лівобережному парку вже формуються зародки майбутніх потужних кримінальних структур…

Додаткова інформація

Автор:

Олексій Нікітін

Переклад:

Вікторія Меренкова

Серія:

Сучасна проза України

Артикул:

262227

Кількість сторінок:

416

Розміри:

130х200 мм

Мова:

українська

Обкладинка:

Тверда, суперобкладинка

Рік видання:

2016

ISBN:

978-617-09-2935-8

1 відгук для Victory park

  1. 4 з 5

    :

    #ФабулаКнигоманія2017_30
    .
    У романі є Боярський. Імпозантний і фальшивий. Київ і фарца. Ці справжні й не менш прекрасні. Афганістан і друзяки. Перше – невідворотне, другі, власне, теж невідворотні. Мабуть, якось так не навмисно, але точно не випадково, що в серії “Сучасна проза України” зібралося все, чого я уникаю: дев’яності, вісімдесяті, наші й закордоння. Але в цій серії є один з найкращих узагалі для мене творів – “Моя божевільна”. І “Моя божевільна” – це кохання вже з назви, це роман, про який я нізащо не скажу щось криве чи щось зле. Але про “Парк” Нікітіна
    .
    Корисно час від часу робити щось незвичне й незвичайне. Наприклад, читати про тоді, коли моя мама була мого віку 😃 Читати про тоді, коли тато полетів служити в Афганістан 😶 І це просто фантастичне відчуття, коли я вже налаштувалася бурчати ом-знову-те-се-що-я-так-не-люблю-😒, а натомість дочитую й думаю: “То он як воно тоді було!..” І навіть не бурчу, і навіть розумію, що – ох майн херц! – мені не просто було цікаво читати, а мені ще й сподобалося це читати!
    .
    Для такого юннного читача, що знає про вісімдесяті з розповідей когось, це прикольна книжка. Саме прикольна, бо це ну геть незвично саме через відчуття того, що це було з мамою, що це про її час роман! Справді здається, що мама взяла мене за руку й повела в гості до тоді, коли СРСР зовсім скоро невтомно й бездоганно почне розтріскуватися по швах. І йдеш, і йдеш цим Києвом, і дивишся на нього очима прибульця з майбутнього 😮
    .
    На вісімдесяті мене все одно не тягне, але Нікітін крутий. І про Афганістан від нього не думаєш по-іншому, а просто думаєш, що це все ж нечесно – вирвати хлопців і вирвати їхні життя. Жорстоко. Не по-людськи. Чудова книжка. Для мене стала інтимною. І про маму почитала, і про тата. Тільки час від часу кілька слів західноукраїнського діалекту псували атмосферу кайфу від книжки про Київ. Ну, це вже таке, хоча й важливо для мене. Принаймні ці слова виводили мене з блаженного трансу мандрівка-в-часи-коли-тато-мав-вуса. А з нікітінського трансу виходити не хотілося
    .

Додати відгук