01.11.2023
Що читати
«Геній» Джеймса Гліка — шедевр наукової біографії, справжнє джерело натхнення для всіх, хто прагне до самореалізації. Автору вдалося досягти практично ідеального балансу між приватним життям героя та його діяльністю у сфері теоретичної фізики, причому й те, й інше написано жваво, яскраво, часом іронічно, але завжди глибоко й точно. Перед читачем постає неймовірно привабливий портрет одного з найбільш незвичайних і талановитих науковців XX століття, чиє життя скидається на захоплюючу наукову пригоду, мета якої — пізнання таємниць матерії і парадоксів внутрішнього світу геніально обдарованої особистості.
Ця книжка заслужено принесла автору почесне місце у фіналі Національної книжкової премії США і номінацію на престижну Пулітцерівську премію.
Читати повністю
Юрій
15.01.2022
Напевно варто одразу застерегти, що добрих дві третини цієї біографії нобеліанта з фізики «Геній. Річард Фейнман: Життя та наука», яку написав американець Джеймс Глік – це не стільки події особистого життя героя, скільки його наука. Хоча після категоричного визначення саме такого кількісного співвідношення неймовірно складної квантової фізики до особистого він першим би засумнівався у точності здійсненого мною обчислення. Так, як сумнівався щодо будь-якого, навіть давно загальноприйнятого знання. І обов’язково його перевірив би. Ніби наперед добре знав, що я й справді визначив це за суб’єктивними відчуттями, майже на око.
Бо таким був його науковий метод пізнання таємниць природи: "Малюк Річард" (так його називали колеги і друзі по так званому мангеттенському проєкту створення ядерної бомби в Лос-Аламосі, в якому він відіграв важливу роль) відкривав знання, а не приймав їх. Проте навряд чи у випадку Річарда Фейнмана співвідношення його науки до його власного «я» могло бути іншим. Бо пори усі його епатажні вчинки і дивацтва, намагання вдавати (і, як це не дивно, справді ним бути) плейбоя, наука і була його суттю.
Врешті тих, на жаль, нечисленних читачів, на яких розрахований трохи більший за тисячний наклад цієї чудової книги, (гаразд, точна цифра від харківського видавництва Фабула, яке останнім часом помітно набирає обертів, 1100 примірників), навряд чи це особливо здивує. Якщо вже якимись кружними дорогами ці унікальні люди дісталися постаті Фейнмана, вони точно знають чого їм чекати від книжки про нього. Щонайменше ті з них, хто прочитав перекладену кілька років тому тому автобіографію «Та ви жартуєте, містере Фейнман», яку сам герой такою не вважав. У його очах, це вже я довідався з книжки Джеймса Гліка, то була не більше, ніж збірка анекдотів. Проте й цю категорію читачів, боюся, може чекати деяке розчарування. Створені в обидвох книгах образи однієї й тієї людини суттєво відрізняються. Шалено енергійний і фантастично харизматичний "містер Фейнман" в інтерпретації Джеймса Гліка набуває об’єму і глибини. Це вже не легковажний геній, що весело відбиває ритм на барабанах, а прикутий до скелі закривавлений Прометей. Звісно, що це тільки інтерпретації! (Так ніби у світі, одну з підвалин якого визначає принцип невизначеності Гейзенберга, з його неможливістю одночасно знати місцезнаходження і швидкість частинки, може бути інакше).
Робити крок у напрямку світу Фейнмана – все одно, що спробувати осягнути своїм розумом простої людини, механіку грандіозного готичного собору, який вражає пропорціями ліній і масштабами розмірів. А ще це зухвала спроба за допомогою кращих представників нашого біологічного виду зазирнути за куліси світового порядку. Не сміховинного політичного, який за такий себе видає, а реального, який визначає життя всього сущого на Землі і на небесах.
