Остап Українець про «Царську карлицю» Пітера Фогтдаля

Роман данського письменника Пітера Фогтдаля «Царська карлиця», що вийшов у видавництві «Фабула» і був презентований самим автором на Форумі видавців, безумовно, має всі шанси зацікавити українського читача. Причин тому декілька. По-перше, не настільки часто скандинавські автори з’являються в українському перекладі. По-друге, цей роман присвячений добі Петра Першого, і значна частина подій відбувається в Росії під час сумнозвісних для України реформ того часу, а сторонній погляд на ситуацію завжди цікавий. По-третє, оповідач, очима якого ми спостерігаємо ці події, більш ніж незвичний – це карлиця, подарована російському цареві данським королем. За словами самого письменника, спершу він хотів писати роман просто про Петра Першого, але вирішив, що така історія буде занадто нудною, тому додав до історії російських реформ незвичний фокус. Проте історія виглядає так, ніби Сорін (Сурінка, як її називають росіяни), була задумана там від самого початку, і саме історія російського царя з його жорстокостями та дивацтвами була вписана як тло. Передовсім це картина світу, описана людиною, яка в цьому світі не має свого місця, тому потрапляє туди, куди її закидає доля у подобі «нормальних» людей. Проте це не возвеличення тих, кого у вісімнадцятому столітті не вважали людьми, це не розкривання внутрішньої краси при зовнішній потворності – це історія звичайної людини, не більше й не менше. Людини, вади якої, як і завжди, переважають над чеснотами, і тільки читач може для себе вирішити, чому героїня мислить так, як мислить.  

Ця мандрівка крізь Данію, Нідерланди та Росію початку XVIII століття – вельми сумна і химерна, подеколи навіть до гротеску. І саме це робить її чудовою основою для цікавого читання, яким варто проникнутися бодай для того, щоб побачити тогочасних людей «знизу» – під кутом, з якого мало хто відважується дивитись на світ

  Проте цей текст, зрештою, перекладний – тому варто згадати і про те, як цей погляд вдалося передати українською. На жаль, до нього є чимало запитань, як і до редакторів. Як до остаточної редакції потрапили фрази типу «Я винайшла його забавним», «…тим більше очарованою я становилась», «змагання з корупцією» та низка інших – загадка, тим неприємніша, що від цього нікуди подітися. Книжку ніби кинули напризволяще, і справді цікавий текст раз у раз обривається дивовижними покручами та реченнями, точно списаними з англійського синтаксису. Дизайн і верстка при цьому заслуговують лише хороших відгуків, тому від такої економії на якості тексту стає ще сумніше. Навіть абстрагуючись від якості перекладу, навряд чи цьому роману судилася велика популярність – надто вже нетрадиційний погляд автора в романі, надто вже незручна проблематика, навіть для сучасної людини. Проте автор добре знає, що навіть найнезручніша проблематика і найнетрадиційніші погляди мають свого читача – того, хто не побоїться підводних каменів, захоче і зможе оцінити віддану йому на суд історію. І – у випадку з «Царською карлицею» це дуже вірогідно – навіть переосмислить щось у своєму житті. Петер Фогтдаль знає, які емоції він хоче викликати в своєї аудиторії. І йому це вдається без жодних проблем.