Можливо, десь у паралельному всесвіті континент, на якому розташована Канада, мав би називатись Канадським, тому що ця країна є другою за величиною у світі. Вона займає північну частину Північної Америки та майже половину площі континенту, простягаючись від Атлантичного океану на сході до Тихого океану на заході. Своїми масштабами Канада поступається тільки Росії.
Канада є королівством, а «править» ним, як не дивно, Єлизавета ІІ. Цікавий факт - вона є не тільки королевою Канади та Великобританії, але й інших держав, як-от Австралія, Антігуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Гренада, Нова Зеландія, Папуа Нова Гвінея, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Люсія, Соломонові острови, Тувалу, Ямайка.
Те, що столицею Канади вважають Торонто, відомо всім, а чи знали ви, що саме це місто є рекордсменом за кількістю університетів в усьому світі?
Усім також відомий той факт, що країна кленового листка являється засновницею такого виду спорту, як хокей, основні правила якого взяті з подібної гри, що була популярною ще в X столітті.
Сама Канада така велика і простора, що може похвалитись найдовшим національним шосе у світі - Транс-Канада, довжина якого складає 7604 км. А ще тут неймовірно багато аеропортів - їх аж 1453!
Продовжуємо марафон величностей))) Як гадаєте, як називається найвищий водоспад Канади? Припускаємо, що перша назва, котра спала вам на думку,– Ніагарський. Що ж мусимо, розвіяти цей міф, тому що висота Ніагари складає лише 53 м, тоді як водоспад Делла Фолс заввишки 440 м.
А от вам кумедний факт: якщо ви полюбляєте читати перед сном, а потім спати голяка - вірогідно, ви – канадець) 33 % опитуваних чесно зізнались, що це так і є насправді).
Так ми дуже плавно підійшли до культури та літератури Канади)
Культура країни настільки багатолика, що багато дослідників неминуче заходять у глухий кут, коли намагаються знайти для неї просте визначення. Причиною тому служить одночасний розвиток різних культурних традицій, які впливають одна на одну. Навіть якщо і спробувати виділити головну рису в традиціях Канади, то найвірогідніше, нею стане синтетичність.
Канадська література - це не просто сукупність літературних творів, які написано в Канаді або авторами-канадцями. Через двомовність канадську літературу традиційно поділяють на дві гілки: англо-канадську та франко-канадську. Протягом останніх десятиліть значний вплив на розвиток літератури в країні мають іммігранти та їхні нащадки, також сильними є традиції корінних народів Канади. У 1990-х роках досягнення канадських авторів здобули міжнародне визнання. Майкл Ондатже і Маргарет Етвуд здобули Букерівську премію в 1992 та 2000 роках відповідно, а Керол Шилдс — Пулітцерівську премію в 1998 році. У 2013 році Еліс Манро стала першим письменником з Канади, хто здобув Нобелівську премію з літератури.
Дехто з них потрапив у список наших підказок. Знайомтесь:
Еліс Манро і «Забагато щастя». Канадська письменниця Еліс Енн Манро родом з Онтаріо. Вийшовши заміж за майбутнього батька своїх дочок, вона покинула навчання в університеті і присвятила себе сім’ї. Та потяг до літератури, схоже, не відпускав Еліс. 1963 року вона відкриває книгарню, що зветься «Книги Манро». А 1968-го видає першу збірку оповідань «Танок щасливих тіней», за яку її було удостоєно Премії генерал-губернатора, найвищої літературної відзнаки Канади.
Її проза змальовує непримітних з першого погляду людей, без якихось захмарних амбіцій та грандіозних життєвих планів, утім, від страхітливого фаталізму і парадоксальних вивертів їхніх доль аж мороз іде по шкірі. І водночас оповідання позбавлені щонайменшої сльозоточивості, так притаманної «дамській прозі», щонайменшого проповідництва чи повчальних висновків.
Наступна у списку -
Маргарет Етвуд — канадська письменниця, поетеса, літературна критикиня, активістка захисту навколишнього середовища та феміністка.
Букерівська лауреатка Етвуд написала блискучу антиутопію, яка принесла їй шалену популярність. Як ви вже здогадались, це «Оповідь служниці».
В основі роману недалеке майбутнє. На території США постає теократично-тоталітарна республіка Геліад, керманичі якої у зв’язку з катастрофічно низьким рівнем народжуваності створюють центри, де готують Рабинь – жінок, які можуть народити дітей еліті (Командорам); інші вирушають на каторжні роботи до таборів. Рабиням начебто і щастить, але краще про таке щастя не знати: "можна робити все, якщо лежиш і не ворушишся". Перед нами жінка-посудина – максимальне унаочнення "нейтрального" біблійного порівняння.
А закриємо підказки авторкою, чий роман, до речі, невдовзі з’явиться в нашому видавництві. Канадська романістка
Мері Ловсон і її надзвичайний роман «Кінець дороги».
Діапазон подій у романі Мері воістину неосяжний — від славнозвісної «срібної лихоманки» в канадській провінції Онтаріо на початку ХХ століття до Лондона через 60 років. Письменниця з надзвичайною точністю описує нюанси й надломи в житті великої родини, усі члени якої сповнені суперечливих прагнень, та не наважуються знехтувати своїм обов’язком стосовно одне одного. Це тонка, іронічна і вдумлива проза, справжня «сімейна сага», яка зробить приємність читачеві.
Ну що ж. Зустрінемось у наступній країні)))
