сволочь

Фраза – Юдовский. Сволочь

…Очередной, довольно качественный продукт от бывшего киевлянина, живущего нынче в Германии — художника, поэта, рассказчика даже в Фейсбуке, где коты и Путин с Трампом — это том первосортной «эмигрантской» прозы. Впрочем, бывших киевлян, скорее всего, не бывает, и наш «киевский» автор каждый раз просит не сравнивать его с Михаилом Веллером, поскольку ему ближе Сергей Довлатов. То есть от скромности в своей замечательной «Сволочи» Михаил Юдовский (Х.: Фабула), как видим, не умрет.

На самом деле, как бы ни хотелось автору, его проза — ни то, и ни другое, если уж речь об истории и истоках современной «киевской» литературы. По крайней мере, Веллера в этом трагикомичном сборнике рассказов (плюс одна повесть-притча) точно не наблюдается. Поскольку традиционный еврейский юмор, замешанный на «киевских» дрожжах с поэтикой Євбаза, — вот чем отличается стиль Михаила Юдовского от всех остальных стиляг русского мира.

Хотя какой он, подумайте, русский?! А если подумали, то вот вам пример «думающего» героя. «Затем я подумал и набрал номер Алешки Жаворонкова. — Да? — раздался в трубке его недовольный голос. — Привет, Леха, — сказал я. — А я в Бельгию еду. — Я в курсе, — ответил Леха. — А ты в курсе, что ты сволочь? — В курсе. — Я так и думал. Что тебе привезти из Бельгии? — Пива бельгийского. — Ладно. Привезу тебе пива и статуэтку Писающего мальчика. — На черта мне сдался твой Писающий мальчик? — Чтоб ты знал, для чего пиво пьешь. Слушай, а сколько этой Рите лет? — Какой Рите? — Которой ты меня с потрохами сдал. — А-а… Сорок. — Тьфу… Сволочь ты, Алеша. — Я в курсе. Он, не попрощавшись, повесил трубку. — Хам, — сказал я».

Таким образом, окружающий языковой абсурд зарубежья напоминает автору-герою абсурд родной советской жизни с его штампами и клише, как в кино. «— Ах, Юрий Карлович, Юрий Карлович! Старая ты сволочь! — Можно подумать, что он сволочь молодая…». Почти то же самое в этой грустно-веселой книге. «— А что вам не нравится? — Что мне не нравится? Мне не нравится война в Югославии и селедка под шубой», — ведет здешний герой светскую беседу в автобусе. Подрабатывая, кстати, экскурсоводом, как упомянутый Довлатов, который служил гидом в Пушкинском музее в Михайловском.

И, главное, точно так же, как в прозе автора «Заповедника», все здесь частенько происходит подшофе и даже конфликтные ситуации, как правило, разрешаются коллективным походом в ближайший бар. Таким образом, если уж литература зарубежья и зашла в тупик, то в книжке Юдовского, как говорил папа-врач одного из ее персонажей, «выход из коматозного состояния прошел на всех этиловых парах».

Джерело: http://fraza.ua/analitics/13.11.16/254391/novinki-hudlita-roman-bez-trusov-kto-iz-nas-svoloch-i-tajna-zheleznoj-dveri-.html

сотник1

Сегодня – Леонід Кононович. Чигиринський сотник

Донедавна автор цього роману вважався батьком кримінального жанру в сучасній українській літературі, будучи автором перших в Україні бойовиків з “національною” підкладкою. Як вже сьогодні вшанувати Леоніда Кононовича? Український Толкін? Вітчизняний Ден Браун і Перес-Реверте в одному жанровому флаконі? У будь-якому разі в його новому романі тішить око щира “козацька” автентичність, а такої яскравої оповіді ще пошукати в сучасній українській літературі. Адже сьогодні всі полюють за сюжетом, і мало хто дбає про орнаментальність, жанрово-стилістичну канву, відповідну поетику героїчної оповіді, де не лише вибухи гармат і мушкетів, але й мудра сповідь історії в усьому, про що згадується зокрема в романі Кононовича. Зброя, вбрання, традиції і ритуали, коли герої “в кожухах, вивернутих догори вовною, у шапках пелехатих, і під кожним бахмат добрячий”, і “тільки зблизька знати було, що то щирі запорожці, бо в шаблі, ратиська й огневу стрільбу озброєні”. У такий спосіб триває ця гостросюжетна оповідь про малого козака, що наче вимандрував з прадавньої міфології таким собі безжурним їздцем демонологією нашого краю. По суті, “Чигиринський сотник” – це справжній лицарський роман, який на догоду сучасній моді доводиться рекламувати, як “козацьке фентезі”. Саме тут Дике Поле і Базавлуцький ліс, де в пеклі Чорнобог-Триглав панує, а на цьому світі йому служать відьми, перелесники і песиголовці. І де живуть козаки-характерники, що моляться батькові Дажбогові та Матері Божій, Пречистій Ладі, до чиєї історії автор роману сюжетні ходи прокладає. І якщо у того ж Толкіна світом перстень править, то тут — Троянів ключ, що ним Господь землю одімкнув, і який приходить в Україну, коли над нею лихо зависне. Коли ж до правди, то це як Троянський кінь українства у засмічене західною культурою сьогодення. Або вірус “Троян”, покликаний знищити бацилу зневіри у звироднілих читацьких душах.

Джерело: http://www.segodnya.ua/opinion/bondartereshcenko/perom-mechem-abo-nasha-vdpovd-senkevichu-top-5-ukranskih-boyovikv-767354.html

три заручника

Kiev.pro.ua – Бакен. Три заручники

…Цілком можливо, що ми це вже бачили, але читати про таке нам ще не доводилося. Річ у тому, що масова культура не надто переймається книжками, воліючи переказати сюжет на миготливих мигах у кіно, і тому наразі маємо шанс дізнатися, як це робиться насправді. Адже цей роман вийшов 1924 року, коли Голівуд ще не знімав фільми приблизно за таким сценарієм: таємний агент, шпигун і майже супермен, як завжди відійшов від справ і нарешті влаштувався з коханою в далекому селі. І ось одного разу його знаходять – ні, поки що не месники, кредитори чи наймані вбивці, а всього лише прохачі. З одним єдиним питанням: чи може він допомогти визволити з рук злодіїв, бандитів чи взагалі вселенського зла заручників. Причому відповідь «я цим давно вже не займаюсь» у цьому романі з героєм усіх часів і народів довоєнної пори Річардом Ганнеєм, була передбачена навіть тоді По-перше, прохачам відомо, з ким вони мають справу, і відмовлятися не вийде. «- Справа в тому, що ви мислите зовсім інакше, ніж звичайні нишпорки, і, до того ж, вирізняєтеся винятковою мужністю, – уточнюють прибульці. – Я знаю, чим ви займалися раніше, сере Річарде. Повірте – ви моя остання надія». Тобто, по-друге, мова навіть не порятунок світу, а визволення з заручників єдиної доньки непроханого гостя. Утім, чи зможе відмовити головний герой, буде цікаво дізнатися навіть у цьому «шпигунському» романі першої третини ХХ століття, який досі продовжує виходити багатьма європейським мовами.

Джерело: http://i-pro.kiev.ua/content/vid-berlina-do-ipanemi-top-5-zarubizhnikh-perekladiv

mm_31-10-16

Теленеделя – Бакен. Тридцять дев’ять сходин

“История этого романа воистину уникальна. Почти так же, как и головокружительная карьера его автора, бывшего британского юриста, который был секретарем у верховного комиссара империи по делам африканских колоний. Он колесил по Южной Африке в самый разгар Англо-бурской войны (1899-1902), затем попытал счастья как издатель и, в конце концов, перед началом Первой мировой войной стал шпионом. То есть, секретным сотрудником британской разведывательной службы. Именно в это время, в 1915 году, был опубликован его первый «шпионский» роман «Тридцать девять ступеней», имевший громкий успех.

Чтобы сполна прочувствовать остросюжетный драматизм повествования, вспомните недавний фильм о Шерлоке Холмсе с Робертом Дауни-младшим в роли легендарного сыщика, где он молниеносно перемещался из сцены в сцену, попутно меняя судьбы, маски и одежды. То же самое – в романе Джона Бакена, чей герой, непревзойденный Ричард Ханней, впоследствии долгое время кочевавший в его книгах, обладает способностью перевоплощаться буквально на глазах. Темперируя при этом сам сюжет.

«Нельзя было терять ни секунды. Добравшись до Юстон-Роуд, я помчался во весь дух. Часы на вокзале показывали пять минут седьмого. Покупать билет было некогда – не говоря уже о том, что я так и не решил, куда именно еду». Таким образом, буквально на двух страницах повествования, наш герой успевает обмануть преследователей, переодевшись молочником, добраться до вокзала, и пока вы переворачиваете страницу, мчатся в поезде навстречу очередному приключению.”

Джерело: http://tv.ua/news/inspiration/top-5-knig-o-masonah-shpionah-i-zelenyh-chelovechkah-90874.html