IMG_1114

Гарпер Лі “Вбити пересмішника”

Суцільне задоволення від читання!

Прекрасні діалоги, цікаві персонажі, тонкий гумор, а головне – надзвичайна людяність, якою пронизана книга.
Події, що описані в романі (досить серйозні і навіть трагічні), передаються через призму сприйняття маленької дівчинки і двох хлопчаків – її брата і друга. В маленькому містечку на Півдні США іде судовий процес над молодим чорношкірим чоловіком, якого, як адвокат, захищає Атикус – батько дітей. Дітям нелегко зрозуміти, чому громада завжди стоїть на боці білих, навіть якщо ці білі – покидьки, чому про їхнього тата відзиваються погано тільки за те, що він став на захист невинного чорношкірого. Так, вони ще багато чого не розуміють, але здатні співпереживати і розрізняти, де справедливість, а де брехня, вміють відповідати за свої вчинки і відстоювати свої переконання.
Дітям пощастило, що їхнім батьком є Атикус, який ніколи не карає несправедливо, намагається відповісти на усі запитання, не прагне відгородити їх від неприємної інформації, адже вони – громадяни цього міста і мають право знати, що відбувається.
Переказувати зміст не хочеться, можу сказати тільки одне: роман настільки майстерно написаний, що я дивуюся, чому так довго відкладала його прочитання. Однозначно рекомендую всім!

п.13. Книга зі шкільної програми, яку я не читала

majya

Майя та її мами

“Майя та її мами” – одна з найскандальніших книг цієї осені і цього року. Багато вже напевно чули, що за декілька днів до початку “Форуму видавців” 2017 року у Львові було дуже багато скарг про скасування презентації цієї книги.
Я вирішила прочитати сама цю книгу та скласти власне враження про неї, не опираючись на думку інших.
Що можу сказати? Книгу варто прочитати, бо вона розповідає про типи сімей, які можуть зустрітись у будь-якому місті чи селі. А також, що є важливим, вчить дітей правильно толерантно реагувати на тих, хто відрізняється від них.
Книжка розповідає про дівчинку Майю, яка вчиться у четвертому класі разом зі сімнадцятьома учнями. Усі діти різні, у них свої особливі сім’ї (наприклад, розлучені батьки чи батьки, які були змушені зробити штучне запліднення; діти-сироти чи з неповних сімей; ті, які мають великий рід чи маленьку родину), але головне для всіх них це любов та повага у сім’ї.
Вчителька учнів, пані Юля, пояснює дітям, що відмінності між ними роблять їх особливими, а не гіршими чи кращими, відмінності повинні сприйматись з повагою, а не насмішками та глузуванням.
Мені сподобалось, що у книжці є багато запитань до читачів, що допомагає налагодити зв’язок не тільки з книгою, а й з батьками, котрі захочуть прочитати її зі сином або донькою.
Звичайно ж, що багато людей скаже, що не варто говорити про такі речі з дітьми або обмеження на книзі +6 є занизьким, але, на мою думку, діти все одно про все дізнаються рано, враховуючи теперішні можливості до доступу різноманітної інформації. То нехай краще батьки все пояснять дітям, ніж діти самі все дізнаються “на вулиці”. До того ж книга не розповідає про щось заборонене, а лише про те, що сім’я, яка складається з мами, тата і дитини не є єдиним варіантом, але це не означає, що діти з таких сімей заслуговують менше любові чи поваги.

 

majya

 

#ФабулаКнигоманія2017
#ФабулаКнигоманія2017_37

 

37. Книга написана від першої особи – #ФабулаКнигоманія2017_37

IMG_1488

Коли подих стає повітрям

Починаючи читати “Коли подих стає повітрям”, я відразу ж себе настоїла на сумний кінець, бо знала про історію написання цієї книги. Але не сподівалась, що ця книга стане першою, над якою я плакатиму останні п’ятдесят сторінок.
Пол Каланіті, автор книги, був нейрохірургом, який сам діагностував у себе рак, ймовірність виникнення якого одна на десять тисяч. І в той момент, коли інші питують себе: “Чому я?”, Пол запитав себе про інше:”Чому НЕ я?” і продовжив жити далі.
Після діагнозу життя його та його сім’ї змінилось, але не зупинилось. Він боровся з раком і водночас боровся за життя своїх пацієнтів, стараючись максимально віддавати свої вміння та сили нейрохірургії. Вони з дружиною зважились на дитину, хоча розуміли, що ймовірність того, що Пол побачить, як буде рости його донечка, дуже мала. Але він не зневірився, а рухався далі вперед якби важко це не було.
У майбутньому Пол став би відомим професором, який стільки б міг допомогти людям… (це не туманні припущення: за нього боролися університети та лабораторії, він займався проектами, які зараз закінчують без нього, але в які він зробив неоціненний вклад), але життя склалось не так і плани на сорок років наперед стали планами на два, але залишились цілями, яких він прагнув досягнути та досягав.
Кажуть, що Господь Бог спочатку до себе кличе найкращих… Мабуть це так, бо Пол Каланіті був особливою людиною, яка залишила по собі яскравий слід у серцях своєї сім’ї, рідних, близьких, друзів, колег та пацієнтів, а також у серцях своїх читачів, які, на жаль, дізнались про таку Велику Людину лише після її смерті.
 IMG_1488

#ФабулаКнигоманія2017

#ФабулаКнигоманія2017_3

3. Книга заснована на реальних подіях – #ФабулаКнигоманія2017_3

IMG_1107

Шарі Лапена “Подружжя по сусідству”

Захопливий детектив, який хочеться швиденько дочитати, щоб дізнатися, хто ж винен.
У Анни і Марко викрадають шестимісячне дитя – їхню єдину донечку Кору. Батьки божеволіють від жаху, картають себе, бо залишили дитину саму, в той час, коли були в сусідів на вечірці. Детектив, який береться за розслідування, намагається діяти холоднокровно і, попри співчуття до нещасних батьків, все ж їх підозрює в скоєнні злочину. З часом виявляється, що кожен має щось таке, що волів би приховати. Чи вдасться повернути дівчинку неушкодженою, чи залишиться сім’я разом після усього пережитого жахіття – ось головна інтрига роману.
Написано динамічно, цікаво, закручено, але і без аж надто надуманих поворотів сюжету.
Тут є: вбивство, крадіжка, перелюбство, заздрість, проблеми з батьками, неправдиві свідчення на ближнього та інші гріхи, не згадані в Божих Заповідях, тому, думаю, книгу можна сміливо віднести до п29.

п.29. Книга, в якій порушено майже всі 10 заповідей

IMG_1093

Г.Вдовиченко “Ось відкрита долоня”

Такі гарні оповідання! Читаєш, і ніби розмовляєш з подругою. Про любов, про війну, про біль і щастя, про мрії…
Галині Вдовиченко дивовижним чином вдається створити для читача ефект присутності в подіях, що описуються. Ти чітко бачиш, як старенька бабуся порається біля печі в холодній хаті, варить із останніх залишків продуктів щось схоже на борщ; дівчинку, яка завмерла серед опалого листя з простягнутою долонею, на якій горішок – підходь, білочко, бери, не бійся!; змучених волонтерок в лікарняній палаті серед покалічених хлопців-військових; жінку, яка роками терпить наругу від чолобіка, бо ж не б’є і не п’є, а з рештою, як вчила мама, треба змиритися.
І картинки настільки живі і справжні, що, здається, кожна має свій запах. Я впевнена, що коли через рік згадуватиму ці оповідання, то відчуватиму аромат лісу, трави, скошених кульбабок, або запах лікарняних стін чи те, як пахнуть пальці коханого чоловіка. І одразу в пам’яті зринатимуть сюжети про такі знайомі всім нам речі: чекання, самотність, любов, прощення, надія…

п.2. Книга моєї улюбленої авторки, яку я ще не читала

21167521_1556472064417288_8216548603748960638_o

Де Ойра? Таня Стус

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_36

І поки я думала над тим, де ж знайти ту магічну книжку “з собакою на обкладинці” Rybka Olena запитувала адресу “Нової пошти”, яка поруч, так ніби краще за мене знала, що мені треба.
І ось ця книжечка, “оповита легендами” та купою захоплених відгуків уже у нашій хатці.
“Де Ойра” Tania Stus відноситься до тих ДВОсенсових книжечок, які одинаково корисні до прочитання як і дітям так і дорослим.
Книжка про складнюще та величезне словище самособоюнаповнення. 😉
Ця добра книжечка нагадує на прикладі кількох моментів з життя маленької дівчинки про важливість особистого простору, поваги до близьких людей, та плекання внутрішнього світу людини.
Авторка делікатно розповідає наскільки важливе взаєморозуміння між близькими людьми, поблажлива турбота, та повага до особистих бажань.
Між щирих, по-дитячому ілюстрованих сторінок проступають дорослі і фундаментАльно важливі речі.
Щира книжка з доброю емоцією.
Рекомендую =)

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович
Видавництво Vivat

20645091_1536418903089271_7129352240225140248_o

Аптекар. Юрій Винничук

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_30

І тепер я знову хочу до Львова.
Книжки Винничука так цікаво зображають місто, що зароджують бажання взяти роман і їхати дочитувати у Львів, вживаючись-вживлюючись у його історію.
Маю зазначити, що вчитатись у книжку мені вдалось не зразу, бо історії, де страти та жорстокість – це не ті історії, які мене надихають. Але автор відноситься до тих небагатьох українських сучасників, який будує розповідь так делікатно і вибагливо, іронізуючи та піджартовуючи і в якийсь момент здається, що ти вже не читаєш, а спостерігаєш цю історію збоку. А багата і точна атмосфера розповіді наповнена відчуттями, запахами, страхами заворожує. У якийсь момент забувається, що це плід уяви автора, ну хіба чорт із відьмою час від часу про це нагадують.
Епізоди, де автор із ювелірною точністю описує побут та запахи міста мені чомусь нагадали “Парфюмера” Зюскінда, вони схоже Зюскінду ніби написані органами чуттів.
Отже, Аптекар – фантасмагоричний роман в історичних декораціях, події якого відбуваються у 17 столітті.
Щодо історичних декорацій:
реальні історичні персонажі на сторінках книжки зживаються із вигаданими і вдало взаємодіють у перипетіях, любовних історіях (навіть любовних трикутниках), драматичних конфліктах.
Фантасмагоричні деталі виписані настільки точно, що я протягом роману часто забуваю, що Франц і чорт – це один і той же товариш (і той самий який у 17 столітті роздумує про феміністок =) ).
Це авторське вміння, оповідаючи, на реальних фактах вибудовувати вигадані події робить історію надзвичайно правдоподібною. Навряд чи це твір, який можна прочитати за один вечір і забути.
І в процесі прочитання книжки, і тим більше після нього будуть спливати якісь нові питання (потреби/бажання уточнення – на кшталт історичних подій того періоду і т.д.), які захочеться пригадати/перевірити, щоби доладно все-все зрозуміти і уявити.
Що ще варто відзначити відносно цієї книжки, це те що у ній автор цікаво грає із жанрами. Коли починаєш читати книжку, то видається що це історичний роман, потім вплітається фантасмагорія і думаєш “ні-ні! містика”, потім романтичні сцени схиляють до думки про любовний роман і епізоди, що натякають на пригодницький детектив теж можна надибати.
Вчитавшись у книжку, а ця книжка варта подолання усіх описів, деталей та історій, вражаєшся наскільки повна картина оповіді врешті-решт вибудовується. І виникає це оманливе почуття читача, ніби ти знаєш більше як персонажі і розумієш теж. Та це також пастка. Автор свідомо підкидає деталі, які будуть збивати з толку.
Ще одне що запам’яталось, що окрім Винничуківської мови, яку з жодним українським автором не сплутаєш, у цій книжці інший стиль розповіді – на грані жанрів, реальності і фантасмагорії, історії та легенд.
Це схоже ще одна книжка, яку я читатиму ще раз. Якось її дуже багато як на одну історію =)

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович
Видавництво Фолiо

21316468_1557825910948570_3684614062010380632_o

Запрошення на Цитеру

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_10

Взятись за читання Домонтовича мені радили давно. Перше повідомлення “проза Домонтовича” у мене збережено ще у 2013 році, тоді мені цього автора порекомендувала українська сучасна поетка Lesia Mudrak, але надибати його творчість в книгарнях мені не щастило, а скинутий кимось (вже й не згадаю ким) документ не сильно надихав. Я погано читаю з екрану і зовсім легке чтиво, до якого Домонтович як основоположник жанру інтелектуального роману не належить.
Три прозовики: Домонтович, Косач і Шевчук осмислюють біографії історичних постатей і кожен робить це по-своєму.
Мушу зізнатись, що ці прозові твори емоційно шокували мене. Боротьба людини з самою собою, межа між добре собі і добре ближньому та тіні порожніх очікувань знайомі кожному. Але аж ніяк я не чекала висвітлення і не лише побутового і смислового, із особистісними наслідками, таких на перший вид не героїчних та особистих сторін людського життя як пристрасть, бажання бути потрібним, коханим.
Це можливо і романтизація, але, мені здається, що такі замальовки характеру власне і роблять і літературних героїв, і історичних персонажів справжніми, живими.
Домонтович презентує насичену, багату проза, повну іронії, парадоксальності та змістів. Він оповідає про театральність та дендизм, характерний творчій інтелігенції і, ніби випадково підкреслює “неспівпадіння в собі” образу Костомарова, недолугість, відсутність гармонії і зовнішньої і внутрішньої. Особливо пронизливо в обох біографіях звучать теми зради. Зради коханої людини, яка мучить тіло і розум і не знаходить собі форми виходу.
Біографії Косача мені видались більше подібними на дорожні записки. Проза насичена безліччю деталей, не завжди потрібних ніби-то, але ті рішення до яких приводить у житті реальність та плин часу, а в біографії відповідно події зібрали всі розсипані деталі у одну містку та повну картину.
Ще одним відкриттям став Валерій Шевчук. Абсолютна емоція і відчуття ніби у творі жодного зайвого слова. Перечитуючи його твори складалось враження, ніби розповідь несе тебе по ріці до водоспаду. Повільно і тремко, сильно і глибоко, зачіпаючи і дістаючи, здається найглибші струни душі він розповідає про людську потребу знайти своє. Те намріяне і начекане. І про незворотність часу, долі та інші земні речі.
Ця неймовірно сильна за своєю потужністю книжка підіймає історичні, колись схематичні образи і вдихає у них життя. І перед читачем проступають епізоди життя Франсуа Війона, Миколи Костомарова, Антона Лосенка, ясновельможної Скоропадської, Амвросія Метлинського та Федьковича. І далі, здається, ніби ти підглядаєш за скритим, прихованим, особистим, болючим внутрішнім…
Це фантастична збірка.
Книголюб-оглядач Олеся Венгринович
Видавничий дім Видавництво “Комора”

20507684_1530205930377235_5545728760730200057_o

Ми були брехунами. Емілі Локгарт

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_22

Цей потужний твір, цей блискучий роман, унікальна і за викладом, і за сюжетом книжка стала бестселером за версією The New York Times, а також отримала премію як краща молодіжна книга за версією читачів.
Прочитавши перших кілька сторінок я не змогла переключити увагу на будь-яку іншу книжку, подію, події, переживання аж поки не перегорнула останньої сторінки.
…Це розповідь про сім’ю Синклерів, яка подана як довірлива розповідь молодої дівчини. Щира розповідь, повна метафор та перебільшень. Подекуди таких закручених, що важливо слідкувати за контекстом. Розповідь повна чуттєвого жалю та переживань.
Книжка про багатих людей, які пишаються своїми генами і широкими посмішками, оточують себе гарними речами і не цікавляться іменами працівників сфери обслуговування.
Головним місцем подій є сімейний острів.
Ця книжка така проста і така водночас багатозначна, що хочеться говорити про все відразу:
По-перше, ця книжка буде актуальною для читання батькам, і можливо батьки переглянуть свої вимоги до дітей, не зважаючи на рівень добробуту сім’ї. Адже проблема батьківських очікувань актуальна вічно.
По-друге, ця книжка про любов. Дитячу і разом з тим справжнішу-справжньої, яка не містить даних, а містить чуттєвість, переживання, ніжність.
По-третє, ця книжка про канікули і основні події в ній відбуваютться літом. Тож особливо актуальною вона буде для читання у відпустці.
По-четверте, книжка про брехунів повна життєвої правди. У цій книжці гарячковість, бажання помсти і невисказана образа наносять безповоротньої шкоди.
По-п’яте, авторка просить не розповідати кінцівку, а кульмінація і кінцівка неймовірні.

Не знаю чи можна вмістити у слова всю гаму переживань та висновків, яку підіймає ця книжка.
Отже, жила собі красива і багата сім’я. Гарно відпочивала літом і мала красиві, достойні себе плани на майбутнє. Сім’я вміла наполягати на своєму та справлятись з емоціями на людях.
Але одного разу померла бабуся.
І все змінилось.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

19679256_1502000299864465_1457110874416763828_o

Я, ти і наш мальований і немальований Бог

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_17

Відгуки та рекомендації надихнули взяти цю книжку для прочитання, а стильна обкладинка і цікава назва виділити її з черги книжок, щоб прочитати раніше.
Чудова історія, яку розповідає автор написана дуже різною і часто не художньою мовою, яка час від часу збивається на публіцистичну мову (обдумування соціальних каст), моралізаторство (про лінивих, нероб та ін.), менторство і так далі.
На жаль, це один із часто повторюваних недоліків сучасної української прози – не розповідати історію, а давати оцінку вчинкам людей.
Мабуть, чудова і прониклива історія закрила очі журі на стильові недоліки раз книжка отримала перше місце і була видана.
Але мене у книжці про період винищення євреїв такі слова як “гопники” і загалом сучасний сленг провокували відкласти цю книжку. (Ні, до викидати не дійшло. Вона не моя)
Починається історія з опису побуту євреїв, і, власне, побуту та сімейних відносин однієї єврейської сім’ї.
Через декілька сторінок починаються оціночні судження автора та роздуми про людей.
Я відкладаю і беру «Список Шиндлера» Томаса Кіннелі і поки її не дочитую не можу заставити себе прочитати хоча б 10 сторінок.
Порівняла, скажете. Букер і Коронацію слова.
Мені б хотілось, щоби цей огляд прочитало трохи авторів, тому що більшість недоліків тексту дуже часто повторюються в сучасних текстах.
Наприклад:
– повчання серед художніх сцен;
– стильові вади – мова не відповідає часу;
– неживі діалоги – герої говорять нехарактерною їм і обставинам мовою;
– розвиток героя/персонажа – його часто нема взагалі цього розвитку;
і от мої улюблені:
– нецікава історія;
– змазаний, написаний абияк фінал.
Тут є дві переваги: крута історія і класний дизайн обкладинки.
Я дочитала цю книжку.
Але мене вибивало з бажання читати занадто багато сцен, наприклад, опис сцени приходу війни, затягнуті сцени усвідомлення побаченого.
Ти вже все прочитав, а тебе ще “водять, залякують, інтригують”…
Десь близько середини твору авторка ніби починає виписуватись і текст стає більш динамічним і художнім, але не вистачає атмосфери, деталей, історій, свідчень тих страшних картин, які відбувались.
Не прокоментованих, а Розказаних. Описаних.
Щоби читав і це все вставало перед очима.
Краще написані сцени перебування Зільберманів у ґетто, у трудовому таборі. Сцени з циганкою, втеча.
І потім ще один опис довжиною в нудність.
Прекрасні повороти з сусідом Юрком – його поведінка, чудовий негативний персонаж, а написано, ніби “щоб встигнути”.
Сцени, які мали бути найбільш моторошні, бо і Марія вагітна, врешті є надіє на щастя і Зільбермани…
Чекання щастя, яке от-от має з’явитись на горизонті тримає в напрузі, і втрата такого щастя як відбирання останньої надії.
Але… Такі сильні поворотні точки недопрацьовані.
Авторка талановита, бо є в книжці хороший матеріал, але КСД своєю нелюбов’ю до співпраці з редакторами не пришвидшує розвиток українського літературного процесу, а гальмує його на кілька років.

Я знаю. Не треба було читати паралельно із «Списком Шиндлера», обурення та невдоволення було б менше.
Але я цю книжку собі не придбаю.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович