blog tg sajt
FLUENT IN 3 MONTHS challenge. #1

40597884_2392226300793329_6177824406732013568_n

Норвезька мова. Не іспанська, не німецька і навіть не іврит (все це було б дуже корисно, кажуть друзі, дуже “на перспективу”).

Я ще не знала, що думає Бенні Льюїс про мотиви вибору мови, але відчула, що маю обрати на користь не корисності, але цікавості, пристрасті, глибокого інтересу до мови як такої, до культури та країни, до людей, які нею розмовляють.Читати далі

39970211_2045525315491770_1772693286943719424_n
#КнижковийГороскоп

Овен

«Ланцюг замкнувся і струм миттєво наповнив мої дроти.

Я ожив.

Металевий стрижень у моїй серцевині клацнув і здетонував, викликавши потужну силу, і вона змусила зреагувати вибухову речовину, що містилася в мені.

Я спрацював».

Тілець

«Я їздив усілякими транспортними засобами: колісними й гусеничними, крилатими і роторними. Мене вимили в мильній воді й повісили сушитися на мотузці для білизни, цілий день я нічого не робив».

Близнюки

«Ти згадав, що повинен бути мужнім, це обряд посвячення, але у глибині себе ти плакав, і тобі було соромно».

Рак

«Раніше він думав: чому дехто вбачає у ремеслі солдата щось романтичне? Якби вони зараз помінялися місцями з будь-ким із його стрільців, вони б навряд чи витримали такі навантаження, страх, утому, сморід і пекельну спеку. Але зараз, дивлячись, як ці люди із наплічниками, бронежилетами, шоломами й антенами, що метляються вгору-вниз, єдиною лавою йдуть по цій чужій землі, він відчув смак саме цієї романтики».

Лев

«Ми з тобою були для них науковою фантастикою, і вони не помічали ані твого болю, ані поту, що збирався на вкладках у гільзах, ані ж зусиль, які ти витрачав на те, щоб пройтися, припустімо, хлібним відділом. Усе, що вони бачили — це було моє чаклунство і стрункий молодик, який примудрився вижити там, де не виживають».

Діва

«І коли він нарешті вирішив, що сьогодні вже нічого не буде, і що можна дозволити собі розслабитися, вбіг чоловік зі звісткою про те, що їм треба вирушати. Він знову почав виконувати свій ритуал, але цього разу квапливо і не до кінця, йому доводилося напружуватися, аби не забути нічого із заздалегідь приготованих речей».

Терези

«Йому захотілося повернутися в центр, до зовсім інших правил та критеріїв, яких ніхто з цих людей ніколи не зрозумів би. Тепер саме там він міг бути кращим».

Скорпіон

«Я був надрукований і доданий до дев’яноста дев’яти таких же, як я. В упаковці, куди нас поклали, таких пачок по сто налічувалося рівно тисяча».

Стрілець

«Ліхтар спалахнув на дальньому кінці поля, а потім згас. Дві постаті поспішали стежкою. Одній доводилося час від часу переходити на біг, щоб не відстати від високої фігури, що стрімко крокувала до мене».

Козеріг

«Усе не так. У мене таке відчуття, ніби мене затвердили на головну роль, яку я не хотів грати, і всі приходять на мене дивитися. Усі дивляться на мене, дивляться і гадають — що ж сталося, що пішло не так».

Водолій

«Із мене стріляли по солдатах. Із мене стріляли в повітря на весіллях. Можливо, я вбив когось, а можливо, й ні. Роками я висів на плечі вівчара у горах, поки мене не заклинило, і тоді він сховав мене. Але мене знайшли, вичистили і передали Актарові».

Риби

«Я спорожнів; мої пластикові стінки стиснулися, і червоне зосталося лише навколо моїх пломб. Чужа кров, яку я носив у собі відтоді, як якийсь юнак здав її після лекції, обмінюючись жартами із сусідом у черзі, тепер текла в тобі».

38729554_298556634227063_1663705094488588288_n
Він та Вона про “Століття змін” Ієна Мортімера

#Він — Олександр Гнатюк

1

Одразу відзначу, що коли дуже хочеш прочитати якусь книгу, прочитуєш та залишаєшся максимально задоволений і процесом, і результатом – це рідкість. З цією книгою саме так.

Я історик за освітою, але після університету історію не викладав, тому хотілось знайти інформативне чтиво задля збільшення, або ж поновлення своїх знань з історії.

Знаєте, читання цієї книги можна порівняти з тим, коли ти в ресторані замовляєш піцу, а з нею як бонус дають апельсиновий сік, солодкі млинці, а потім ще морозиво.

Адже я не думав, що «Століття змін» аж настільки глибоко пропрацьована книга. Замовивши історію, як додаткову винагороду отримуєш дуже цікаві статистичні дані, порівняння автора кожного століття з сьогоденням та філософські роздуми, які вам стовідсотково необхідно буде з кимось обговорити.

2

Книга дуже насичена порівняльною історією. І зараз я розумію, чого мені так часто не вистачало при вивченні власне історії – ототожнення. Саме в цій книзі ти дійсно стаєш на місце голодного селянина XI ст., споглядаєш, як лежать мертвими від Чорної смерті 60 % твого поселення в XIV ст., засновуєш європейські імперії у XVI ст., а також винаходиш дзеркало, а через кілька століть — фотографію, які дозволяють зовсім по-іншому поглянути на самого себе.

Хотілось би додати цитати з цієї книги, але коли почав шукати те, що для себе зазначив, зрозумів, що їх занадто багато і буде злочином показати одне, а не показати інше. Тому просто повірте, вам буде що записати до свого нотатника.

Фундаментальним і головним стовпом цього наукового нон-фікшну є те, що автор одразу ставить завдання: у вас є десять століть, від XI до XX, й потрібно визначити те, зміни якого найбільше вплинули на людство. Здається, що немає про що говорити, звичайно, XX ст., скажете ви (як і 95 % людей, опитаних автором). Та чи все так однозначно? Цю відповідь можна отримати лише прочитавши титанічну працю Ієна Мортімера.

3

Єдине, що я б змінив, це позначення пріоритетності  Західного світу на увесь світ. Хоча, тут уже не уявляю, наскільки товща була б книга і скільки ще років потребувалось би для опрацювання такої кількості інформації. Хоча, і так вийшло все дуже органічно.
Щодо книги як матеріального об’єкту, то це просто міць: папір, зшивання, обкладинка, ляссе — все на найвищому рівні, як і робота командна робота перекладача, редактора, коректора тощо. Вперше читаю щось не художнє від Фабули. І одразу 10 з 10 за абсолютно всіма показниками. Дякую, пане Ієне! Дякую, Фабуло!

 

#Вона — Тетяна Гордієнко

 

Ієн Мортімер, відомий історик, член Королівського історичного товариства, уважно аналізує історію західної цивілізації выд ХІ до ХХ століття включно.  Він пропонує читачам захоплюючу «екскурсію» десятьма віками історії Європи, в ході якої намагається дати відповідь на запитання про найвизначніші зміни у суспільстві, які сталися у кожному столітті. Чому це важливо? Тому що ми рідко розуміємо велич одних подій та постатей і підносимо інші, теж важливі, але не настільки, аби вплинути на хід історії. Часом це відбувається тому, що ми живемо у суспільствах, де історія «переписується» за вимогами пропаганди, часом тому, що нам просто бракує глобального бачення об’єктивних даних. Наприклад, ми вважаємо найвеличнішою постаттю Відродження Леонардо да Вінчі, а його твори, в тому числі проекти винаходів, — найвищим досягненням мистецтва цієї доби. Але Мортімер каже, що у той час, коли жив Леонардо, він був відомий досить обмеженому колу своїх багатих замовників та покровителів, його технічні ідеї існували лише у його щоденниках, доступ до яких дослідники отримали лише кілька століть по тому. Таким чином, при всій повазі до Леонардо, ані він сам, ані його ідеї не створили змін у суспільному ладі. Але те, що являє собою Леонардо, має першочергове значення у XV столітті – певна кількість людей, які використовували свою допитливість, аби бути готовими досліджувати реальність, що їх оточувала. Це стосується наукових досліджень, це стосується Великих відкриттів видатних мореплавців, які змінили і політичну карту світу, і економіку й уявлення найпересічніших людей про світ, надавши поштовху  розвитку науки, торгівлі, мистецтв. Аналогічно Мортімер досліджує кожне століття, фокусуючи нашу увагу не тільки на окремих феноменах і подіях, наприклад, першій епідемії чуми, яка винищила від 30 до 80 % населення Європи в окремих регіонах  XIV століття, або на виникненні францисканського та домініканського орденів ченців, що пропагували бідність, а й на тому, яким був вплив цих подій та окремих історичних постатей.

4

Наприклад, Папа Григорій VII, який обернув папство на найважливіший голос у християнському світі, П’єр Абеляр, раціоналізм якого був важливим нововведенням,  король Англії Едуард ІІІ, який першим показав переваги метальної зброї, як вирішальної на полі бою, також Колумб, Лютер, Галілей, Жан-Жак Руссо, Карл Маркс та Гітлер,які спричинили найбільші суспільні зміни від ХІ до ХХ століття.

5

Коли ми говоримо про століття, яке зазнало більших змін, ми схильні називати ХХ століття, або й ХХІ, адже інтернет, смартфон, гіперлуп вражають уяву. Але якщо подивитися на зміну як феномен, який змінює саму структуру суспільства, то по-перше, ми бачимо, що технічний прогрес не завжди є визначальною зміною, а по-друге, у минулому бували періоди, в які значущі суспільні зміни відбувалися з колосальною швидкістю. І про них варто знати. Наприклад, що таке Середні віки. Лицарські турніри? Ні, не тільки, це ще й розвиток та зміцнення західної церкви, розширення монастирської мережі, скасування рабства, встановлення верховенства закону. Це в Західній Європі. Читаючи цю книгу ми бачимо, що нашій країні надолужувати ще не одне століття, адже є проблеми, які в Європі було вирішено століття тому, а ми й досі товчемось там, де інші вже давно пройшли. Звісно, є така спокуса: жалітися на нашу долю і нарікати на наших урядовців минулих та сьогоднішніх, але Мортімер показує й обставини, за яких певні зміни стали можливими, невідворотними.

 

Мортімер дає відповідь, але ви можете мати свою думку. Він демонструє нам як саме сформувався той світ, який ми знаємо. А знаючи це, ми чіткіше можемо бачити реальність, стаючи більш стійкими до галасливих PR-кампаній, лозунгів та «зручних інтерпретацій» дійсності.

То яке ж століття було епохою найбільших змін?

Хлопчик
Джон Бойн. Хлопчик у смугастій піжамі

#ФабулаКнигоманія2018 #FabulaBookMap_17

49/50

Ця книжка виявилася для мене дуже незвичною, важкою. Вона показує трагедію війни очима дітей – двох хлопчиків, які знаходяться по різні боки воюючих. Багато хто з нас читав або чув спогади українських дітей про ту найжорстокішу війну, і вони жахають. У цій книзі Друга світова війна показується в думках і переживаннях німецького хлопця – дев’ятирічного Бруно. І він має свій погляд, свої емоції щодо війни.

Батько Бруно користується повагою серед німецького керівництва і обіймає непрості посади. Навіть за умов війни сім’я проживає в комфортабельному будинку і має прислугу, і родина Бруно навіть приймає фюрера у себе вдома. Згодом його батька переводять до далекого невеличкого містечка і назначають комендантом концтабору. Бруно не бачить війну, але її трагедії можна відчути повсюди. Нудьгуючи, Бруно прогулюється біля концтабору і випадково знайомиться з хлопчиком, який знаходиться з іншого боку колючої огорожі. Вони приятелюють і діляться своїми переживаннями один з одним. А чи є майбутнє в цієї дружби?

Важко якось дати оцінку діям Бруно. З одного боку, він ще дитина і по-дитячому наївний, трохи егоїстичний, нестриманий і боязкий. Він більше думає про себе і залежний від того, що скажуть батьки. Війна для нього відбувається десь далеко, в іншому світі. Він зростає у замкненому просторі своєї сім’ї і не уявляє, що відбувається за межами його території. І так само його старша сестра. З іншого боку, на мій погляд, 9-річний хлопець уже міг би питати, міркувати, з’ясовувати нове, незрозуміле для себе. Відразу ж згадуєш історії про дітей 9-10 років, які під час війни вже майже повністю виконували функції дорослих; у них не було дитинства, це були маленькі дорослі люди. Мені здалося, що батькам Бруно було зручно і звично сприймати своїх дітей, як маленьких наївних істот, і дітям це теж було комфортно – не бачити реального життя. Тут важко сказати однозначно.

У свою чергу, Шмуль – хлопчик у смугастій піжамі – не дивлячись на всі ті жахіття, що відбуваються в концтаборі, теж залишається по-дитячому наївним, хоча і більш дорослим (порівняно із Бруно). Мабуть, це в нього була захисна реакція дитячої психіки – не до кінця усвідомлювати, що відбувається, аби вистояти і вижити в тих страшних умовах.

Фінал історії мене шокував і розчарував, оскільки, на мій погляд, атмосфера твору налаштовувала на інше. Діти на війні – це завжди тяжко, з якої б сторони вони не були, адже втрачається їхнє дитинство.

5
#КнижковийГороскоп. Серпень

Овен

«— Свіжа кров — не проблема. Голови рубають постійно. Заплатимо якомусь хлопчині, щоб подержав циберку під ешафотом. Працювати треба швидко, поки кров не зсілася. Ще знадобиться якісне лляне полотно…».

Тілець

«Краще, на що він міг сподіватися,— це швидка смерть під час виконання покути. Кажуть, у чистилищі час спливає швидко. Сімсот років не так уже й багато, серйозно».

Близнюки

«Усі вони пишалися своїм яскравим вбранням, схожим на форму швейцарської гвардії Папи Римського, і зараз Дісмас тішився з того, що змусив їх одягти грубий чернечий одяг. Ландскнехтів це обурювало, але, оскільки Дісмас був призначений командувачем, вибору у них не було».

Рак

«…чорні думи ґнітили Дісмаса, поки вони пробиралися вибоїстою дорогою через пагорби Шварцвальда. А однієї ночі, після того, як вони отаборилися на горовій галявині, його туга стала зовсім нестерпною, бо зійшов місяць і на півдні спалахнули у місячному сяйві вкриті снігами вершини Альп».

Лев

«Він подивився на зірки, що рясно вкривали небо у безмісячну ніч. Поруч із ним Магді було тепло. Вона пахла краще, ніж усі кістки святих разом узяті. Як же приємно було обіймати теплу дівчину такої холодної ночі».

Діва

«Вона була така гарна на тлі білої подушки. Наче одна з жінок на картинах того італійця, як же його звали… Боттічеллі? Цю картину він бачив у маєтку свого клієнта. Раптом йому нестерпно захотілося все їй розказати. Але ні. Не треба. Нащо вплутувати дівчину у свої біди?»

Терези

«— Якщо ми вкрадемо Ісусову плащаницю тільки щоб продати її за гроші, що ми маємо сказати йому в Судний день?
Анкс промовив:
— Я скажу: «Дякую, Господи, за гроші, що я виручив за твою плащаницю. Я гарно провів час, витрачаючи їх».»

 

Скорпіон

«— Тоді,— сказала Магда,— у Ісуса і його апостолів буде дуже весела Тайна вечеря. Слухай, Дісмасе, вино стоїть на місці. Просто піди і перекинь глечик. Що вони тобі зроблять? Хіба що обізвуть йолопом».

 

Стрілець

«До костюма і гриму його милості було докладено чимало зусиль. Він мав дуже переконливий вигляд, але трохи дженджуристого галілейського теслі з деякими делікатними ознаками вельможності. Карл зашарівся від оплесків і легенько вклонився».

 

Козеріг

«Два янголи полетіли, немов хмаринки назад, до дверей з каплиці. За мить вони щезли. Зроблено. Звершилося. І слава Богу. Карл і ті апостоли, які лишилися притомними, мовчки витріщалися. Дісмас дав знак Дюреру: я пішов. Настав час для Іуди зайнятися своїми мерзенними справами».

 

Водолій

«Не має значення. Все вирішиться ще до того, як сонце, що зараз кидає перші промені на м’які пагорби, потоне ввечері за горами Юра. Дісмас бачив, як небо світлішає, і відчував дивне тепло. Йому захотілося спати».

 

Риби

«Вони обрали найдовший шлях: десять днів пішої ходи вздовж підніжжя Юри, щоб уникнути савойських патрулів. Чим вище вони підіймалися, тим крутішими ставали навколишні пагорби та скелі. Потім вони повернули на північний схід, у напрямку Женеви, і одного дня перед ними з’явилося велике мерехтливе озеро. Тут їхні дороги розходилися».

37854380_2002364190093894_453521724386836480_n
“Посиденьки з книгоманом”. Наталя Мельник

Наталя Мельник за освітою юристка, та доля привела її до… музики та піару гуртів «Тартак» і «Був’є» До того ж, вона ще й завзята книгоманка. І сьогодні ми поговоримо про любов до книг і про мандри. Та не тільки про це, звісно)Читати далі

Грин
Александр Грин. Алые паруса. Бегущая по волнам

#ФабулаКнигоманія2018 #FabulaBookMap_32

48/50

Романтична, феєрична, чуттєва книжка про пошуки любові. Для мене трохи дивним є той факт, що її написав чоловік, оскільки зазвичай жінки пишуть про кохання так ніжно, емоційно, із надзвичайною чуттєвістю.

У кожному із творів головні герої знаходяться повністю під владою своїх почуттів. Маючи в голові лише уявний образ коханої людини, вони відправляється на її пошуки, мандруючи світом, ідучи за покликом серця і підкоряючись долі. Адже саме доля веде головних героїв – вони не знають, як виглядає кохана людина, де її шукати, але відчувають її кожною клітинкою тіла. Ними керує могутній внутрішній імпульс, потяг, нестримне бажання відшукати ту єдину людину, яка призначена долею.

Водночас у цих творах є глибокий сум і тривога автора за неспроможністю багатьох людей бути щасливими, через що вони навіть перешкоджають іншим бути щасливими: такі люди завжди похмурі й безрадісні, глузують з наївних мрій інших людей, не вірять у те, що мрії збуваються. Неспроможність нести любов світу, неспроможність кохати роблять людей сумними, нещасними і безініціативними. Багато хто сумує за тим, про що колись мріяли і що не здійснилося, не відчувають радість сьогоднішнього дня, не кохають і не отримують кохання.

Загалом, ця книга – гімн коханню, чистому, лагідному, відвертому. Стосунки між чоловіком і жінкою щирі й відкриті; чоловіки постають справжніми сильними, кмітливими і відважними лицарями, які шукають і здобувають серце коханої, а жінки – ніжними і турботливими. Адже саме таким і має бути кохання.

Рано или поздно, под старость или в расцвете лет, Несбывшееся зовет нас, и мы оглядываемся, стараясь понять, откуда прилетел зов. Тогда, очнувшись среди своего мира, спохватываясь и дорожа каждым днем, всматриваемся мы в жизнь, всем существом стараясь разглядеть, не начинает ли сбываться Несбывшееся? Не ясен ли его образ? Не нужно ли теперь только протянуть руку, чтобы схватить и удержать его слабо мелькающие черты.

Теперь дети не играют, а учатся. Они все учатся, учатся и никогда не начнут жить. Все это так, а жаль, право, жаль.

Но есть не меньшие чудеса – улыбка, веселье, прощение и вовремя сказанное, нужное слово. Владеть этим – значит владеть всем.

37184186_1990749327922047_1272527887009841152_n
Він та Вона про “Малу Глушу” Марії Галіної”

#Він – Віктор Круглов

У мистецтві є поняття «подвійне зображення» – це коли ти дивишся на картину і спершу бачиш щось одне, та при зміні ракурсу перед очима з’являється щось геть інше за значенням. Так буває і у літературі. Роман Марії Галіної «Мала Глуша» – яскравий тому приклад. Читати далі

Тайфуны
Богомил Райнов. Тайфуны с ласковыми именами. Умирать – в крайнем случае

#ФабулаКнигоманія2018 #FabulaBookMap_7

47/50

До книги входять два шпигунські романи про пригоди болгарського розвідника Еміля Боєва, такого собі Джеймса Бонда, адже його вирізняють неймовірна цілеспрямованість, витривалість і тонке вміння прорахувати ситуацію на багато кроків уперед. До того ж, він красивий, сильний і розумний, подобається жінкам і вдало цим користується. У мене навіть склалося враження, що автор смакує, насолоджується «крутизною» головного героя – настільки яскраво він описаний.

У романі «Тайфуны с ласковыми именами» Еміль Боєв протягом тривалого часу живе у Швейцарії під вигаданим ім’ям та намагається знайти списки шпигунів-зрадників. Роман здався мені досить повільним, адже дуже багато пустих деталей, сюжет зовсім нединамічний, не інтригує і тягнеться довго.

Роман «Умирать – в крайнем случае» значно цікавіший, динамічніший і більш захопливий. Цього разу Еміль Боєв опиняється в Англії і вимушений намацувати і проробляти контакти, що ведуть до незаконного трафіку забороненого товару з Азії до Європи. Неодноразово головний герой опиняється на крок від смерті і заново починає життя, і кожного разу його витончений розум і кмітливість, геніальний дар переконання і акторський талант допомагають йому вижити.

В обох романах описується протистояння різних спецслужб світу, але цього небагато, і пропаганда зовсім не заважає читанню. Мене більше спантеличила нерозбірливість головного героя у стосунках із жінками, його безпринципність, що інколи прямим чином призводила до вбивства людей.

Загалом, я не надто вражена цими шпигунськими романами. Можливо, у свій час, коли вони вийшли (твори були написані в 1976-1977 рр.), вони і здавалися захопливими, але зараз є і цікавіша альтернатива.

Дремучий лес
Анастасія Лавренішина. Дрімучий ліс

#ФабулаКнигоманія2018 #FabulaBookMap_50

46/50

«Дрімучий ліс ріс на краю світу, там, де час плинув геть по-іншому».

Моє попереднє знайомство з цією книгою відбулося майже за рік до її виходу у світ. Авторка «Дрімучого лісу» – молода письменниця Анастасія Лавренішина – переможниця конкурсу «Напишіть про мене книжку-2017». І коли восени 2017 р. були оголошені переможці конкурсу і викладені анотації до їхніх книжок, я була захоплена анонсованим надзвичайно цікавим сюжетом, який обіцяв загадкову містику, карколомні пригоди і одвічну боротьбу добра зі злом.

Перше, що захоплює, коли відкриваєш книгу, – це неймовірні ілюстрації. Художниця Надія Дойчева-Бут настільки точно і яскраво змогла передати атмосферу таємничого дрімучого лісу і його дуже незвичайних мешканців, що від споглядання її ілюстрацій стає трохи моторошно. Дрімучий ліс виглядає живою істотою, що дихає, усе бачить і живе своїм життям. Духи ліса – чудернацькі створіння, від яких ніколи не знаєш чого чекати. Тож самі ілюстрації налаштовують на атмосферу загадкових і непередбачуваних пригод.

Головна героїня твору – дівчина Уляна. Вона не по літах кмітлива, чуйна, відповідальна і смілива. Ще немовлям вона потрапила до Старої – страшної рогатої баби-чаклунки, яка прагне підкорити собі все навколо і випустити нечисть до нашого світу. Коли Уляна подорослішала, вона багато чому навчилася, і не лише від Старої, адже під час пригод у царстві мертвих Уляна дізнається про свій рід, Відьму і могутню внутрішню силу, якою володіє. Випадково Уляна знаходить у лісі нового друга – Сірого Вовка, який також має таємницю свого перевтілення. Разом вони намагаються перешкодити Старій знайти Дивоцвіт, що виконує всі бажання.

У цьому творі особливо привертають увагу міфічні образи тварин, птахів, рослин і людей, що населяють дрімучий ліс. Тут є і Сірий Вовк, що символізує вірного друга та помічника людини, який оберігає його від небезпек, і Віща Птаха, яка береже відповіді на всі запитання, і гриб Там-Тук, що міг несподівано з’являтися і зникати, і рябий Кіт Ох, який міг бачити те, що сховано від очей, і говірка Сорока, яка може вивести з царства мертвих, і чарівна квітка Дивоцвіт, здатна здійснити будь-яку мрію, і дерева з людськими душами, і Жовтий Змій, що охороняє серце лісу, і Чорний Змій, що символізує нечисть. Дрімучий ліс також повний духів лісу – присмеркових панн, які можуть і обігріти, і налякати, а в будинку живуть духи дому, які нашіптують, що робити і куди йти. Під дрімучим лісом є царство мертвих – «місце, куди навіть тінь іти відмовляється». Присутній у повісті дуалістичний образ відьми – жінки, яка володіє магічними здібностями і знаннями: з одного боку, Стара символізує зло і лихо, а з іншого боку, Відьма постає жінкою, яка багато відає про світ і володіє таємними знаннями. Усі ці казково-міфічні істоти надзвичайно захоплюють, викликають згадки про них в інших казкових творах і змушують замислитися про тісний зв’язок людини й природи та трохи придивитися до такого чарівного і все ще непізнаного нами світу навколо.

Як і в багатьох казкових творах, у «Дрімучому лісі» є боротьба добра зі злом – нечистю та пітьмою, що кружляли довкола Старої і мали безмежну силу. Але щире серце і милосердя здатні в рази помножити внутрішні сили людини і навіть підкорити Дивоцвіт.

Головна героїня Уляна несхожа на сучасних підлітків, вона десь поза світом, оскільки вміє приборкувати вітер, чує голоси лісу. Однак, як і будь-який підліток, вона намагається зрозуміти себе, самореалізуватися, знайти підтримку в оточенні і гармонію зі світом (хай і таким незвичним, як дрімучий ліс).

Чудовий, неймовірно цікавий твір, із яскравим і несподіваним екш-фіналом. «Тримає» до останньої сторінки, і єдине бажання в кінці: «Хочу ще!».