IMG_0858

Вільям Кент Крюґер “Звичайна вдячність”

У романі “Звичайна вдячність” дія відбувається влітку 1961 року в невеличкому містечку в Міннесоті. Оповідь ведеться хлопчиком-підлітком, сином місцевого священника.
Те літо принесло мешканцям Нью-Бремена багато переживань – кілька смертей, які неможливо було однозначно кваліфікувати як нещасний випадок. Всі ці нещастя проходять перед очима головного героя і його молодшого брата, бо, оскільки батько – священник, їхня сім’я приймала активну участь у суспільному житті. А потім біда приходить і у їхню родину.
У сюжеті – яскрава детективна лінія, але, як на мене, цей твір важко назвати детективом. Книга про те, як люди справляються з нещастям, як переживають те, що, здавалося б, пережити неможливо, і які висновки роблять з пережитого.
Після прочитання залишається на диво теплий, сонячний післясмак. Я взагалі люблю читати про тогочасну Америку, і цей роман прийшовся мені до смаку. Тому раджу, він вартує уваги.
Єдине, що заставило засмутитися – дуже дрібний шрифт і занадто багато помилок у тексті.

п.30. Книга, яку я придбала через красиву обкладинку

IMG_0849

Генріх Белль. Оповідання

Іноді, коли читаєш кілька другосортних романів підряд, починає складатися враження, що це норма, всі так пишуть. Тоді, щоб не втратити орієнтирів, треба терміново взяти до рук щось по-справжньому вартісне. У моєму списку “вартісних” серед інших великих письменників фігурує Генріх Белль. Його твори – наче ковток свіжої холодної води; вони освіжають, збадьорюють, повертають усвідомлення того, що література – філігранне мистецтво. І це при тому, що сюжети в переважній більшості далеко не оптимістичні. Часто він змальовує своїх співвітчизників в умовах війни або в післявоєнний період, коли все важко, сіро і безпросвітно. Але робить це так майстерно, що ці люди постають перед очима, наче живі. Їм неможливо не співпереживати, їхні болі стають вашими, їхні думки переселяються у вашу голову.
Белль – справжній майстер, за стилем він мені дуже нагадує Ремарка (це і не дивно, обидва – німці, жили в один і той же не простий для їхньої батьківщини час, переймалися схожими проблемами). Особливо захоплююсь його увагою до дрібничок. Він продумує всі деталі і заставляє їх працювати на сюжет в цілому. Враження від читання таких якісних творів залишається якнайкраще. Тому з такими письменниками не варто прощатися надовго, їх твори мають бути на поличці на видному місці, щоб у будь-яку хвилину можна було взяти томик і напитися чистої, по-справжньому хорошої літератури

п.25. Улюблена книга мами або тата

_DSC5945

Повертатись у дитинство

41/52 Книга з твого дитинства – #ФабулаКнигоманія2017_38

Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра»

Згадувати дитинство – це прекрасно, і завжди так приємно! «Пригоди Тома Сойєра» були, мабуть, найпершою «великою» книжкою, яку я самостійно прочитала від дошки до дошки на літніх канікулах і з власної волі. Відтоді вона і залишилися однією з найбільш улюблених на всі часи.

Для мене «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена разом із «Кульбабовим вином» Рея Бредбері та «Вбити пересмішника» Гарпер Лі входять в особисту трійку книжок-лідерів, найкращих для читання у літню пору. Адже в них однаково панує тепла атмосфера безтурботного дитинства, канікул і пригод.Читати далі

19990549_1508092549255240_3048701901101592018_n

Еріх Марія Ремарк «Тріумфальна арка»

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_20

Це книжка, яку я цитувала у своїх шкільних творах.
Це книжка, з цитати якої починалася моя ораторська промова в училищі культури.
І так дивно, що один і той же твір, прочитаний у різний час розповідав мені різні історії.
Прочитавши її вперше, я не запам’ятала історії, а виписувала розумні і життєві цитати.
Такі, як наприклад: «Що може дати одна людина іншій, окрім часточки тепла? І що може бути більше цього?» або «Якщо хочеш щось зробити, ніколи не запитуй про наслідки. Інакше так нічого і не зробиш».
І здавалось тоді, в тодішні 16 років, що ніхто ніколи більш вдало не формулював такі житейські, зрозумілі думки…

Ця книжка розповідає про події, що відбуваються у Парижі наприкінці 30-х років ХХ століття.
Равік (вигадане прізвище головного героя) – хірург, біженець. У Франції працює без дозволу на медичну практику. Будучи колись провідним хірургом у Німеччині, в Парижі він оперує анонімно.
Пацієнти його не бачать, до них він заходить після того, як їх вводять в наркоз. Равік проводить операції замість двох менш успішних лікарів (хірурга та гінеколога).
Головний герой був двічі депортований до Швейцарії, в зв’язку з чим двічі міняв прізвище. Якщо б його впізнали був би ув’язнений щонайменше на півроку.
Равік проживає в готелі «Інтернасіональ», який теж має свій характер.
В цьому готелі проживають люди без документів, без реєстрації. І, відносно політичних змін у світі, у готелі міняються і портрети на стінах і гості.
Автор пише про життя біженців у Франції перед Другою світовою війною.
Про страх, байдужість та людяність.
Незручну і невигідну людяність без жодних прикрас.
Книжка, наповнена втратами, самотністю та смутком.
Написана блискучими та об’ємними образами.
Можна через сторінку виписувати якісь цікаві погляди на життя, чи занурюватись в черговий вичерпний опис епізоду/дії, перипетії до найменших деталей і без прикрас.
Багато філософських роздумів і цікавих висновків.
Деякі моменти, навіть, здаються занадто правдоподібно жорстокими.
Однієї ночі лікар рятує від самогубства жінку.
Ця звичайна, на той момент сіра і непоказна жінка просто випадкова перехожа.
І Равік ще не знає яка історія пов’яже його з нею, головною героїнею Джоан Маду.
В історії, як на мене, мало логічних персонажів. А жіночі персонажі в основному нещасні або жорсткі, або байдужі, або легковажні, або хворі.
Твір викликає багато переживань та переосмислень.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

20139780_1515791661818662_1362459601685641097_n

Людина в пошуках справжнього сенсу. Віктор Франкл

«Життя нагадує відвідини стоматолога. Завжди думаєте, що найгірше ще попереду,
й ось вже позаду». Бісмарк

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_21
…Чули фразу «Потрібно вміти вчасно йти з поганого кіно, закривати нецікаву книгу… »? Забудьте.
Весь мій досвід прочитання більше 1000 книг говорить про одне – найчастіше цікаві і потрібні нам книжки не так-то просто даються.
Багато раз я брала з полиці книжку, яка давно мені не давалась і яку я «вміла закривати», і приймала рішення осягнути її до останньої сторінки.
І, дочитавши думала: Боже, ось вони відповіді на мої питання. Ті самі, які стояли на поличках 2-3 роки. Вони були тут, поки я шукала і чекала їх з чиїхсь уст, думок і т.д.
Це я говорю про складні книжки чи трагічні, а не про неякісні.
Книжка не давалась після прочитаної історії про львівських євреїв і про краківських. Я відкрила книжку, а там знову табори. Цілий місяць ці табори.
То ж я першу частину читала на морально-вольових. Я знаю для чого автор подав цей матеріал. Ніхто не думав, що хтось читатиме три книги про геноцид євреїв підряд.
Але… без замальовок картин, все решту не могло б мати стільки шансів бути почутим.
Якщо хтось поспішив до клавіатури, щоб написати мені що ця книга не про геноцид, то… і про нього теж. І сам автор про це також згадує.
От тільки тут та шокуюча нещадна реальність має іншу роль – вона стає платформою для створення та пошуку сенсів.
Це унікальна книжка – маленька і «велика» водночас.
Автор – Віктор Франкл у минулому професор неврології й психіатрії у медичній школі Віденського університету, засновник школи логотерапії – метод психіатрії.
…Сторінку за сторінкою я долала запропоновані мені історії, сенси та істини і диву давалась. Ці, ніби-то над~об’ємні і непрості речі означені найпростішими словами, найжиттєвішими прикладами.
«Порятунок людини відбувається через любов і в любові», – пише Франкл і розповідає ситуації, в яких єдиним сенсом життя, світлом в кінці тунелю була любов, спогади про любов, очікування любові, обрз коханої людини.
Віктор Франкл підносить значення страждань для людини і пропонує зовсім інший погляд на страждання. Страждання заради сенсу. Стрждання кінцевою метою якого є сенс.
Несподівано для книжки з розділу «психологія» було прочитати наступні слова:
«Насамперед існує небезпека, пов’язана із вченнями про людську обмеженість, з теорією, що людина є лише продуктом біологічних, психологічних та соціальних умов…». Тут Франкл веде до самообману, який блокує варіативність вирішення ситуації через вплив батьків, суспільства і т.д., але у цієї фрази (а разом і ситуації) є й інша сторона.
Це вже майже традиція, коли люди, які прочитали кілька розділів психології раптом починають ділити людей на категорії, і «прогнозувати їхню поведінку» відштовхуючись від даних про дитинство, стосунки з батьками, можливими страхами, комплексами і т.д. І всіх одним мірилом.
Автор розповідає про опитування проведене у Франції, внаслідок якого
« …89% опитаних визнали, що людина потребує “чогось такого”, заради чого варто жити».
Книжка унікальна, кожна сторінка, розділ, підрозділ дають інше бачення вже баченого і це неймовірно. Раптом ти починаєш розуміти, що тобі заважає рухатись, що заставляє так чи по-іншому думати і, навіть, що з цим можна зробити.
Один з цікавих методів лікування, який особливо сподобався «парадоксальний намір».
Книжечка майже кишенькова, а матеріалу для обдумування на багато годин і днів.
Рекомендую.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

Жадан

Біґ Мак. Перезавантаження. Сергій Жадан

…головне – це нічого не забути.
Адже забуття – це найбільша зрада, якої тобі ніхто й ніколи не пробачить.
Сергій Жадан

 

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_37
Збірка оповідань у своїй структурі доволі неоднорідна, і якщо «Берлін..» повен рефлексій та сумнівів до дзеркально-подібних сцен нагадував мені одну нічну історію невдалого знайомства із авангардним мистецтвом, то «Територіальні води», «Порно», «Баланеску-квартет», «Родченко», «Відсоток самогубств серед клоунів» оповідання зовсім іншого штибу. Це ті історії, які мають свого шибанутого головного героя, настільки дивного, щоб його запам’ятати і досить дивного, щоб про нього хотілось дізнаватись більше.
Це зрештою не всі оповідання, які мені добре запам’ятались. Деякі викликали відчуття, що вони не для мене, бо містять у собі ті суспільні штампи, які я заперечую, з якими не згідна (це, поруч з тим, не означає що вони неправдиві) чи щодо яких маю протилежну думку. Деякі оповідання зі своїм месиджем повні гротеску, сатири, перебільшення чи масштабованої іронії на реальність.
Так само щодо інсайду, в одних оповіданнях автор тільки спостерігач, в інших учасник, в третіх – документаліст, в четвертих – учасник.
Оповідання про алкоголь, музику, тлін, марноту, буденність, сумніви, ідоли, фанатизм, дружбу і ще багато чого…

Дана збірка оповідань вказується видавництвом як подорожні нотатки, а більш сміливими (чи захопленими) рецензентами і «романом дороги».
Але як на мене, простого читача, то це скоріше портрет переживань та сприйняття дороги/доріг/міст/подорожей/відкриттів конкретної людини, народженої в конкретному місті у певному історичному відрізку. А також портрети часу: людей, подій, обставин, які характерні конкретному історичному періоду, і навіть портрету розчинення індустріалізації.
І число охочих побачити цю дорогу, ці міста, вокзали і цих людей очами, переживаннями, пам’яттю Сергія Жадана багато (про що свідчить величезна кількість захоплених читачів).
Що не менш цікаво (варто було цю збірку прочитати років 5-10 назад), що послідовників Жаданщини як стилю написання (подачі матеріалу) теж немало. Поки читала книжку, то згадала щонайменше три молодих автори, які намагаються писати у стилістиці Жадана.
Ну і оповідання про Пако (про Покальчука) дуже тепле, і так вдало розміщене під фінал.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

IMG_0802

Терапія гумором

Якщо ви думаєте, що б то таке легеньке взяти на відпочинок почитати, то візьміть оцю збірочку. І нехай вас не лякає назва – “Шокова терапія”, – ніяких жахіть, нервових переживань і т.п. тут немає, виключно легкий і вишуканий англійський гумор.
Збірка складається з коротких оповідань, які швидко читаються і затягують, як лузання зернят – вже б і відклав книжку, але може ще одне, це ж кілька сторінок, багато часу не займе!
До речі, про автора. Сакі – псевдонім, яким підписувався Гектор Г’ю Манро – англійський письменник, що загинув у віці 46 років у Першій світовій війні. Був відомим майстром іронічних і гумористичних оповідань, кілька його новел навіть було екранізовано.
Отже, ще раз повторююсь, рекомендую брати на відпочинок – книга створює хороший настрій, змушує посміхнутись (але так… легенько, як пасує справжнім аристократам) і, оскільки це оповідання, завжди є можливість відкласти книжку і зайнятися більш фізично активним заняттям, а потім повернутися і взятися за наступну історію.

п.18. Збірка оповіданнь

20292389_1506134646113425_1909220762_n

Про інтимне і сокровенне

40/52 Книга, що отримала престижну літературну премію – #ФабулаКнигоманія2017_8

Василь Махно «Дім у Бейтінґ Голлов»

Книжка стала переможцем премії «Книга року ВВС-2015», і як на мене, то це цілком заслужено. Як виявилось, коротка проза Василя Махна зовсім не поступається глибиною і настроєм поезії автора. Хоч у книжці міститься кілька оповідань, які зовсім різні за географією і хронологією в часі, але вони всі однаково чуттєві і відверті. «Дім у Бейтінґ Голлов» – про інтимне і сокровенне, про людські почуття та долі, про рідні місця і далеку чужину, про історію й сучасність, які переплітаються і стають нерозривними…Читати далі

23

Досягти останнього рівня

39/52 Книга про пригоди трьох друзів – #ФабулаКнигоманія2017_40

Салман Рушді «Лука і вогонь життя»

Ця книжка є продовженням історії «Гарун і море оповідок», яку я прочитала під пунктом №11 – «Книга, написана у рік твого народження». Тепер вже молодший брат хлопчика Гаруна – Лука – вирушає у чарівну країну Кагні, щоб викрасти Вогонь Життя, який має пробудити його батька із дуже довгого сну та повернути йому здатність творити нові казки. У незвичайній мандрівці Луку супроводжують його найвірніші друзі – собака на ім’я Ведмідь і ведмідь на ім’я Собака.Читати далі

sf0169

Тільки для божевільних

Дійшла до думки, що та чи інша книга “знаходить нас” в правильний час, в правильний настрій, в правильній життєвій ситуації. Так сталося і з “Степовим вовком” Г.Гессе. Хоча на далекому третьому курсі ми про цей твір згадували, вивчали ж – “Гру в бісер”.
Це неймовірна книга, як і у всіх “серйозних” – конкретного жанру немає, тут синкретизм – філософського (екзистенційного), детективного, любовного, пригодницького, урбаністичного…
Головний герой знаходиться на роздоріжжі власних проблем і страхів – життя vs смерть,особистість vs суспільство, творчість-наука vs буденність, людське начало vs тваринне, екзистенційна криза, хвороби, криза середнього віку…
Людина, втомлена життям, вчиться жити заново, вчиться радіти, вчиться бути людиною, бачить як могло б бути, якби… , розуміє свої помилки, намагається зрозуміти себе, суспільство, світ.
Роман невеликий за обсягом, та читається довго і важко, потребує осмислення кожної сторінки. А кожна сторінка просто просочена якоюсь страхітливою фатальністю. Це суцільний текст у тексті.
Аж у післямові автор дає ключ до прочитання образу й історії, хоча й розуміє, що це неправильно, адже межі розуміння твору автора і читача взагалі рідко коли співпадають.
Проте книга дійсно не про кризу, що веде до смерті, а про кризу, що веде до одужання.

#ФабулаКнигоманія2017_13 Тільки книга не з шкільної програми, а університетської)