21316468_1557825910948570_3684614062010380632_o

Запрошення на Цитеру

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_10

Взятись за читання Домонтовича мені радили давно. Перше повідомлення “проза Домонтовича” у мене збережено ще у 2013 році, тоді мені цього автора порекомендувала українська сучасна поетка Lesia Mudrak, але надибати його творчість в книгарнях мені не щастило, а скинутий кимось (вже й не згадаю ким) документ не сильно надихав. Я погано читаю з екрану і зовсім легке чтиво, до якого Домонтович як основоположник жанру інтелектуального роману не належить.
Три прозовики: Домонтович, Косач і Шевчук осмислюють біографії історичних постатей і кожен робить це по-своєму.
Мушу зізнатись, що ці прозові твори емоційно шокували мене. Боротьба людини з самою собою, межа між добре собі і добре ближньому та тіні порожніх очікувань знайомі кожному. Але аж ніяк я не чекала висвітлення і не лише побутового і смислового, із особистісними наслідками, таких на перший вид не героїчних та особистих сторін людського життя як пристрасть, бажання бути потрібним, коханим.
Це можливо і романтизація, але, мені здається, що такі замальовки характеру власне і роблять і літературних героїв, і історичних персонажів справжніми, живими.
Домонтович презентує насичену, багату проза, повну іронії, парадоксальності та змістів. Він оповідає про театральність та дендизм, характерний творчій інтелігенції і, ніби випадково підкреслює “неспівпадіння в собі” образу Костомарова, недолугість, відсутність гармонії і зовнішньої і внутрішньої. Особливо пронизливо в обох біографіях звучать теми зради. Зради коханої людини, яка мучить тіло і розум і не знаходить собі форми виходу.
Біографії Косача мені видались більше подібними на дорожні записки. Проза насичена безліччю деталей, не завжди потрібних ніби-то, але ті рішення до яких приводить у житті реальність та плин часу, а в біографії відповідно події зібрали всі розсипані деталі у одну містку та повну картину.
Ще одним відкриттям став Валерій Шевчук. Абсолютна емоція і відчуття ніби у творі жодного зайвого слова. Перечитуючи його твори складалось враження, ніби розповідь несе тебе по ріці до водоспаду. Повільно і тремко, сильно і глибоко, зачіпаючи і дістаючи, здається найглибші струни душі він розповідає про людську потребу знайти своє. Те намріяне і начекане. І про незворотність часу, долі та інші земні речі.
Ця неймовірно сильна за своєю потужністю книжка підіймає історичні, колись схематичні образи і вдихає у них життя. І перед читачем проступають епізоди життя Франсуа Війона, Миколи Костомарова, Антона Лосенка, ясновельможної Скоропадської, Амвросія Метлинського та Федьковича. І далі, здається, ніби ти підглядаєш за скритим, прихованим, особистим, болючим внутрішнім…
Це фантастична збірка.
Книголюб-оглядач Олеся Венгринович
Видавничий дім Видавництво “Комора”

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.