19679256_1502000299864465_1457110874416763828_o

Я, ти і наш мальований і немальований Бог

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_17

Відгуки та рекомендації надихнули взяти цю книжку для прочитання, а стильна обкладинка і цікава назва виділити її з черги книжок, щоб прочитати раніше.
Чудова історія, яку розповідає автор написана дуже різною і часто не художньою мовою, яка час від часу збивається на публіцистичну мову (обдумування соціальних каст), моралізаторство (про лінивих, нероб та ін.), менторство і так далі.
На жаль, це один із часто повторюваних недоліків сучасної української прози – не розповідати історію, а давати оцінку вчинкам людей.
Мабуть, чудова і прониклива історія закрила очі журі на стильові недоліки раз книжка отримала перше місце і була видана.
Але мене у книжці про період винищення євреїв такі слова як “гопники” і загалом сучасний сленг провокували відкласти цю книжку. (Ні, до викидати не дійшло. Вона не моя)
Починається історія з опису побуту євреїв, і, власне, побуту та сімейних відносин однієї єврейської сім’ї.
Через декілька сторінок починаються оціночні судження автора та роздуми про людей.
Я відкладаю і беру «Список Шиндлера» Томаса Кіннелі і поки її не дочитую не можу заставити себе прочитати хоча б 10 сторінок.
Порівняла, скажете. Букер і Коронацію слова.
Мені б хотілось, щоби цей огляд прочитало трохи авторів, тому що більшість недоліків тексту дуже часто повторюються в сучасних текстах.
Наприклад:
– повчання серед художніх сцен;
– стильові вади – мова не відповідає часу;
– неживі діалоги – герої говорять нехарактерною їм і обставинам мовою;
– розвиток героя/персонажа – його часто нема взагалі цього розвитку;
і от мої улюблені:
– нецікава історія;
– змазаний, написаний абияк фінал.
Тут є дві переваги: крута історія і класний дизайн обкладинки.
Я дочитала цю книжку.
Але мене вибивало з бажання читати занадто багато сцен, наприклад, опис сцени приходу війни, затягнуті сцени усвідомлення побаченого.
Ти вже все прочитав, а тебе ще “водять, залякують, інтригують”…
Десь близько середини твору авторка ніби починає виписуватись і текст стає більш динамічним і художнім, але не вистачає атмосфери, деталей, історій, свідчень тих страшних картин, які відбувались.
Не прокоментованих, а Розказаних. Описаних.
Щоби читав і це все вставало перед очима.
Краще написані сцени перебування Зільберманів у ґетто, у трудовому таборі. Сцени з циганкою, втеча.
І потім ще один опис довжиною в нудність.
Прекрасні повороти з сусідом Юрком – його поведінка, чудовий негативний персонаж, а написано, ніби “щоб встигнути”.
Сцени, які мали бути найбільш моторошні, бо і Марія вагітна, врешті є надіє на щастя і Зільбермани…
Чекання щастя, яке от-от має з’явитись на горизонті тримає в напрузі, і втрата такого щастя як відбирання останньої надії.
Але… Такі сильні поворотні точки недопрацьовані.
Авторка талановита, бо є в книжці хороший матеріал, але КСД своєю нелюбов’ю до співпраці з редакторами не пришвидшує розвиток українського літературного процесу, а гальмує його на кілька років.

Я знаю. Не треба було читати паралельно із «Списком Шиндлера», обурення та невдоволення було б менше.
Але я цю книжку собі не придбаю.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.