Він та Вона про “Злочини майбутнього” Марка Гудмена

#Він — Олександр Гнатюк:

Я починаю писати відгук, добряче нахмуривши брови, адже я не хочу здаватися любителем теорій змови, безпідставних інтриг або шукачем нових ідолів. Одне, коли читаєш наукову фантастику, бо, хоч би яка вона тверда не була, це все одно фантастика, коли дивишся «Чорне дзеркало» чи «Електричні сни Філіпа Діка» та науково-фантастичні фільми, тоді віриш, що багато чого з цього виявляється можливим, але все ж таки це художня вигадка, що тільки базується на певних фактах. І ти можеш вимкнути фантастичний фільм, закрити фантастичну книгу і з цим розумінням, що то все «фантастичне», піти помити посуд, вигуляти собаку чи прогортати стрічку новин у Фейсбуку. Ця книга трішки інше.

«Злочини майбутнього» дещо заспокоюють назвою, типу «зараз все норм», це потім щось буде, чого ми поки не знаємо. Але це абсолютно не так. У своїй праці Марк Гудмен розповідає приблизно про 80 % злочинів, які вже скоїлись або кояться прямо зараз, 15 % про злочини, які ось-ось в недалекому майбутньому будуть і 5 % про щось поки дуже фантастичне. І пізнання чи викриття саме цих 80 % є лакмусовим папірцем психологічної зрілості та стійкості людини. У книзі на початку було попередження, що ваше життя з цими знаннями вже не буде таке, як до прочитання. Матриця, Морфіус, Нео – чудова аналогія від самого автора книги.

Не вважаю, що це та книга, яка має читатись за 2-3 вечори. Категорично – ні! Після прочитання будь-якої книги залишається певний % інформації в мозку людини і добре, якщо через рік зостанеться 1 %. «Злочини майбутнього» мають бути чимось на кшталт «двотижневого курсу з підготовки до життя в найближчому майбутньому». Книга дає багато важких питань, але майже на всі є відповіді, варто лиш застосовувати це на практиці.

Користь від цієї книги неможливо переоцінити, адже рано чи пізно вона може врятувати вас від пограбування, зберегти репутацію, здоров’я і навіть життя. Чимало розділів приділено соціальним мережам, захисту даних та загалом Інтернету, що повільно перетікає в Інтернет Речей. Якщо коротко, то майже все може мати в собі мікрочіп і зв’язуватись з іншими пристроями через Інтернет, наприклад, ваша зубна щітка, взуття або шпалери. Не думаю, що ви хотіли б, щоб хтось викрав ваш відбиток пальця чи сітківки ока або зразок ДНК. Так?

 Далі цікавіше й разом з тим трохи страшніше. Наша дійсність, яку часто намагаються прикрити милими котиками, все більше стає роботизованою. Лічені роки залишились до перших роботів у нас вдома, що нарізатимуть капусту. Де є гарантія, що їхній код ніхто не змінить? А синтетична біологія, нанотехнології, Загальний Штучний Інтелект? Отже, щоб бути готовим до всього цього, не треба наймати кібер-ментора чи записуватись на спецкурси, досить прочитати «Злочини майбутнього» і бути готовим. Пан Гудмен дійсно «good man» – він не залишає вас наодинці з отриманою інформацією, часто шокуючою, а пише практичні поради до застосування, що вже, за його словами, на 85 % захистять вас від «поганого майбутнього». Тож менше страху в очах, а більше застосування порад!

Кажуть, що людина має прочитати 1000 книг, щоб знайти 10 тих, які дійсно вплинуть на неї. «Злочини майбутнього» для мене одна з цієї десятки.

Дякую, Марк Гудмен, за величезну працю!

Дякую, Фабула, за чудово зроблену книгу!

 

#Вона — Анна Єкименко-Поліщук

Нещодавно подруга у Фейсбуку розповіла, що її юна донька дивиться відео «Як підчепити хлопця». Звісно, цікавість у мені перемогла і я побігла на Ютуб. Так от, в основному поради зводяться до… соціальної мережі: зайти на його профіль, передивитися групи, які він читає, що репостить, скласти список зацікавлень (трішки почитати про них, аби бути в темі), по світлинах передивитися улюблені місця, аби «ненароком» зустріти його там, відповідно почати розмову про теми, які йому близькі, ну, і суть зрозуміла…

Напевне, саме тоді я зрозуміла, як багато інформації про нас можна дізнатися з соціальних мереж. Інформації, яку ми добровільно «зливаємо», адже нібито ділимося яскравими моментами з життя. Звісно, обдурений підліток, якого ввели в оману цими маніпуляціями, – це не найгірше, що може статися. Максимум – розбите серце. Але ж цю схему можна провернути для шахрайства чи, скажімо, власної вигоди.

Більше того, ми надаємо всю інформацію про себе таким корпораціям, як Google. Адже навіть запит «нові книги» – це вже багато. Всі ж знають, як працює реклама? Варто один раз «забігти» на сайт з технікою – і ось мультиварки переслідують тебе на кожній сторінці. Саме про це пише Марк Гудмен. Для мене найціннішими були розділи «Ви не клієнт, ви – продукт» та «Дім, «хакнутий» дім», адже це та сфера, яка близька кожному з нас.

Виявляється, ми свідомо дозволяємо продавати всю інформацію про нас, а відповідно, нам повсякчас продають «життєво-необхідні товари», і ми дійсно віримо, що нам усе це треба.

Ми дозволяємо технологіям робити все за нас, адже це робить наше життя простішим. Та що ж буде з «безпілотним авто», якщо раптом на дорогу вибіжить дитина? Як комп’ютер прорахує цінність, кому жити: вам, людині всередині, чи малюку?

Марк Гудман у книзі не розводить філософські дискусії, а подає факти. Чіткі та структуровані. Він сам розслідував сотні злочинів, зібрав реальні історії під однією палітуркою. Це страшна книга про нашу реальність. Про те, як часто ми нехтуємо безпекою, адже батьки навчили нас зачиняти  двері у квартиру та не пускати незнайомців, але не розказали, що ці незнайомці можуть прийти в дім просто через веб-камеру в ноутбуці.

Це книга-відкриття, і думаю, кожен, хто її прочитає, почне по-іншому дивитися на те, чим користується у повсякденні.

Якщо чесно, то я вважаю, що кінець світу може статися в той момент, коли у всіх куточках землі вимкнуть електропостачання. Адже без «машин» ми стали безпомічні, більше того, а що, як рано чи пізно вони «повстануть» проти нас? Так, хочете стати трішки параноїком – читайте «Злочини майбутнього», адже це майбутнє ближче, ніж ми думаємо.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.