Він та вона про “Завіт Марії” Колма Тойбіна

#Він — Артемій Кірсанов (сценарист, письменник, режисер)

Перша емоція – здивування на ставлення Марії, матері Ісуса, до його учнів та послідовників. По-перше, Марія не називає майбутніх авторів Євангелій на ім’я. Використовує тільки займенники: «Ці двоє, вони, у їхній присутності». По-друге, вони їй неприємні і вона їм явно не симпатизує.

«Засліплені фанатичним прагненням і одурманені залишками жаху, пережитого всіма нами тоді, вони не помічають, що я пам’ятаю все». Погодьтеся, така характеристика сподвижників Ісуса, яких у наші часи вважають святими, не може не здивувати.

перша емоція

Що вразило? Цікава подача роману. Марія постає перед нами звичайною людиною, що бажає простого жіночого щастя зі своєю родиною. Вона мріє повернутися в ті дні, коли чоловік був живий, а Ісус маленький і вона була йому потрібна. Автор подає всім відомі історії Нового завіту як персональну трагедію жінки, що втрачає свого сина. Спочатку через те, що він став дорослим і Марія відчуває себе зайвою на його шляху, а потім через його розпинання. Марія весь час мучиться, адже не в силі допомогти синові та врятувати його.

Післясмак — Перегорнувши останню сторінку книги, відчуваєш бажання перечитати її, принаймні, ще раз, адже під час читання виникає безліч питань. Це схоже на ребус зі складними питаннями, на які відповідає сама мати Ісуса. Але прямих відповідей Марія, як і її син, не дає. Все побудовано на підтекстах. Мабуть, саме в цьому і є головний секрет цієї книги. З другого разу читання цікавіше, ніж з першого.

Запитання до автора: Головне – хто батько Ісуса? Марія не підтверджує релігійну концепцію про непорочне зачаття, але й не спростовує її. І якщо Ісус звичайна людина, яку розіп’яли на хресті заради майбутньої релігії, то як пояснити дива, що він коїв?

Для кого книга? Ця книга для всіх, хто цікавиться загадками життя. Всіх, хто не є ортодоксально релігійними і намагається розібратися в найскладніших питаннях усесвіту.

 

#Вона — Олена Руда (філолог, аспірантка Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна)

Перша емоція: Обурення. Як можна так приземлено писати про Марію? Марія тримає образу? Ні, не може бути такого. Марія називає послідовників свого сина невдахами? Марія погрожує ножем тим, хто посягає на пам’ять про її чоловіка? Марія у храмі Артеміди? Ні, хіба це може бути Богородиця?

що вразило

Але чому я вирішила, що це про Богородицю? Автор жодного разу її так не називає. Очевидно, Тойбіну вдається погратися з читачем. Такі, як я, релігійні люди, одразу ототожнять Марію з Богородицею і читання перетвориться для них на розгадування кросворду.

Чому це Марк брат Марії, а не митник? Чому спочатку відбувається зцілення паралітика, а тоді весілля в Кані, якщо у Євангелії все навпаки? Що на цьому весіллі робить воскреслий Лазар, якщо насправді Христос воскресив його наприкінці свого служіння, а не на початку, Кану ж називають його першим чудом…

Насправді? Схоже, Колм Тойбін підважує це слово. Не те, щоб його метою було змусити засумніватися читачів у своїх уявленнях, але вустами Марії він говорить: «Те, що сталося насправді, уявити неможливо».

 

Що вразило? Сміливість письменника. Використовуючи імена Марії, Марка, Лазаря, Марти, географічні назви Назарет, Єрусалим, Кана, Ефес, описи чуд зцілення, ходіння по воді, він, на перший погляд, відсилає читача до подій, описаних у Євангелії, але, якщо це так, то виходить, що він абсолютно ігнорує не лише канонічний євангельський сюжет, але й історичну дійсність.

Так, Марія не дає своїм гостям сісти на стілець, який залишився від її чоловіка (ім’я Йосипа, як і ім’я Ісуса в книзі жодного разу не звучить, лише «чоловік» і «син»), хоча загальновідомо, що давні євреї не використовували стільців, а сиділи долі довкола низького стола. Так само й з розриванням могили Лазаря: євреї ховали мерців у печерах, які закривали каменями, а не закопували в землю.

Навряд Колм Тойбін, професор Колумбійського і Манчестерського університетів, не знав про це або плутається у хронології євангельських подій. Мені здається, ключем до розгадки авторського задуму є храм Артеміди, до якого Марія починає ходити відтоді, відколи перестає відвідувати синагогу: чи ця історія – не про котрогось із попередників справжнього Месії? Тут неможливо не згадати про ессенів і сувої з Кумрану.

Як релігійну людину, мене також вразило, що автор домислює, як Лазар поводився і почувався після того, як Маріїн син його воскресив. Церква, як правило, згадує про Воскреслого Лазаря незадовго до свята Христового Воскресіння, а відтак – у день його пам’яті як про єпископа Кіпру. Що переживав Лазар, перебуваючи в гробі, і як він почувався після воскресіння – це питання, які залишаються поза увагою. Цікаво, що Колм Тойбін у своєрідний спосіб порушує їх, але залишає без відповіді і без розвитку. Адже «Заповіт Марії» – це гра культурними й біблійними кодами, а не відтворення конкретних подій.

післясмак

Післясмак: Інтелектуальна й мовна насолода: справді постмодерний твір Колма Тойбіна, який можна тлумачити абсолютно по-різному, Олена Тільна переклала дуже якісно. Я читаю чимало перекладної прози і, як правило, це розчарування й безліч зауважень до мови, часто складається враження, що перекладач і сам не зрозумів, що написав. У «Завіті Марії» всі слова й коми на своєму місці, хіба що «кінець кінцем» я б замінила на «врешті-решт», а «зайнятися справами» на «взятися до справ».

 

Запитання до автора: Чи Ви релігійна людина? Чи читаєте Ви Святе Письмо? І якщо так, то в який спосіб? Чи читали Ви якусь спеціальну літературу перед написанням цієї книги? Чому саме «Завіт Марії»? Адже слово «завіт» означає наявність двох сторін: якщо з одного боку Марія, то хто з іншого?

Для кого книга? Для тих, хто любить постмодерні романи, вічні теми й психолочіну прозу.

Я вже писала, як може сприйняти цей текст релігійна людина. Той, в кого не спрацює відсилання до біблійного коду, прочитає твір зовсім інакше, але точно не зможе залишитись байдужим до переживань самотньої і ображеної жінки, особливої жінки, якою Тойбін описує Марію, – у цьому й сила та краса постмодернізму.

#Він — Сергій Дзюба (сценарист, письменник, режисер)

Перша емоція: Несподіваний ракурс погляду на біблейські міфи від найшанованішої християнської персони світу – Діви Марії. Емоції Богородиці під час страти її єдиного сина нічим не відрізняються від емоцій звичайної жінки, яка страждає від гіркої втрати.

запитання до автора

Що вразило? Вразила агресивна налаштованість Марії щодо людей, які оточують її та сина. Вона має сумніви щодо кожного дива Христа, які так вражають усіх навколо. До того ж, Марії так і не вдається поспілкуватися зі свідками, які бачили ці дива на власні очі – все переказується з чужих слів. Усе, що відбувається, мати Ісуса сприймає за жертовний ритуал. Христа ніби навмисно возвеличують дивами до рівня Сина Божого, заздалегідь знаючи, що його очікує хрест. «Ви кажете, що він спокутував гріхи всіх людей, а я вам скажу: Воно того не варте. Воно того не варте»,- це слова звичайної матері, а не святої жінки. Позиція Марії в книзі Тойбіна – материнське неприйняття місії сина і єдине бажання врятувати його від загибелі.

 

Післясмак: Так все ж таки — варта чи не варта ця жертва, яка породила найбільшу світову релігію? Обожнення Ісуса, який сам обрав цей шлях, проти трагедії матері, яка втрачає найцінніше в житті.

для кого книга

Запитання до автора: Як же ж бути з Непорочним Зачаттям Діви Марії? Це ще одне диво, яке ніхто не бачив. Наприкінці книги міф про богонародження від Святого Духа, здається, дивує саму Марію. Чи не так? Хто ж тоді справжній батько Ісуса Христа?

Для кого книга? Книга для атеїстів – людей, не засліплених вірою в міфи і дива.

Опубліковано у Блоги, Він, вона і книга.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.