Він і Вона про роман «За спиною» Гаськи Шиян

 #Він – Остап Микитюк

 «За спиною» — роман, який повинен був з’явитись саме тепер і зачепити ті незручні теми, про які не говорять на людях (або говорять, але дуже тихо). І я щиро вражений, а ще збентежений і розчарований тим станом речей у світі, що спонукав цей роман так гостро увірватися у літературний Всесвіт. Але прекрасно те, що він таки є. І тепер нам всім варто відкрити для себе «За спиною» і почати розмову (якщо ви досі цього не зробили, то сором вам), бо від мовчання нічого доброго не буде, особливо у такий крихкий час, як зараз.

Від виходу роману Гаськи інтерес до нього не стихає, а навпаки наростає. Очікування навали гейтерів, а ще звинувачень у сеператизмі на адресу авторки, на щастя, не так багато як очікувалось. В більшості «За спиною» полюбили, і ця любов виправдана. Чому?, — запитаєте ви. А я відповім.

Тому що правда, чи то пак правдивість. Це те, що у певній мірі слугує для мене маркером таланту будь-якого автора. Це коли впродовж усього тексту ти не просто читаєш, а ведеш діалог з книжкою, починаєш проводити паралелі з головним героєм/героїнею, коли посеред сторінки смієшся або відчуваєш страх і вигукуєш «та отож!» чи «абсолютно!». А тут ще й так сталося, що географія Гасіного роману зачіпає Галичину, те міфічне серце всього українського і справжнього, епіцентр патріотизму й порядності, а заразом і мою малу батьківщину. Загалом десь так воно могло б бути, але ні. Ми живемо не в світі Утопії. Тут в кожного свої проблеми, свої образи, свої нав’язані поколіннями стереотипи  і, що найсумніше, завищене відчуття власної значущості, не підкріпленої абсолютно нічим. І таких персонажів у романі багато. Та найголовніша, навколо якої Шиян звела весь роман, — Марта, hr-ка, яка змушена відпустити свого хлопця в АТО (збірний образ). Прогресивна, готова пристосовуватись до комфорту і експериментувати, не зашорена тим всім намулом правил і догм, але насправді — зламана дівчина, така, як усе моє покоління. А наслідки такої зламаності дійсно непередбачувані.

Наші батьки, дідусі, бабусі, та і однолітки насправді теж, досі не можуть позбутись страху говорити про природні речі, про любов і її прояви, про самотність і свої страхи, про жіноче і чоловіче зі знаком рівності, про війну і мир, про себе, про світ навколо і співіснування з ним. Але зараз не про це.

Роман «За спиною» врешті-решт здався мені розмовою з собою, розмовою з чоловіками, подругами, людством і смертю.

В якійсь мірі навіть маніфестом чи закликом до дії. Мовляв, люди, агов, роззуйте очі і погляньте, до чого це може призвести.

Словом, незважаючи на складність тем, які зачепила Гася, роман читається дуже швидко, він затягує і не відпускає, а після прочитання виникає двояке відчуття наповненості й спустошення. І в цьому присутня якась терапевтична особливість.

Виговоріться з собою і своїми страхами. «За спиною» в цьому дуже допоможе.

#Вона – Ірена Карпа

 Як людині, яка була пристуньою при безпосередньому створенні цієї книги, мені про неї говорити важко. Цю книжку ліпше дивитися, як дивимося фільм. Чимось незручний, часто арт-хаусний, європейський, з усіма цими незамазаними прищами на дупі під час еротичних сцен, але навіть якщо такий ставиш на паузу чи засинаєш в обнімку з лептопом, на завтра знову ввімкнеш, щоб додивитися.

 «За спиною» затягує навіть того читача, що спершу верне носиком від надлишкового натуралізму. «Коротше: всі умруть!», — хочеться закричати, читаючи описи негарних людей у маршрутках із п’яним водієм, жебраків у переходах «культурної столиці» чи знедолених відвідувачок спортклубу для багатих та успішних. Але в цьому всьому є яскрава жилка життя, власне, головна героїня, Марта – вона пульсує, вона спостерігає, вона аналізує й відчуває все так, як відчував би наш дистанційний орган.

Книжку Гасі Шиян можна сміливо назвати зрізом сучасного українського суспільства. Тут тверезо препаруються всі незручні теми й феномени. Не запудрюютья ні показним патріотизмом, ні сороміцьким замовчуванням, ні (а оце було б для Гасі екзотично!) новомодним мотиваційним моралізаторством.

У книзі є війна, куди ж без неї, але вперше під лупою розглядається життя тих, хто залишився в тилу, і по кому ця війна лупить рикошетом. Є про дружбу й солідарність, про волонтерство, про соціальну нерівність і конфлікт поколінь: пост-совок vs нова молодь. А, так, багато сексу. Чесного, сирого, без фотошопу й антиблікової пудри. Як не дивно, за це авторку не прокляли умовні порядні жіночки, а навпаки, почали хвалити. Значить, щось у нас таки рухається в бік чесності. 

А «За спиною» – яскравий тому маркер.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.