Він та Вона про “Малу Глушу” Марії Галіної”

#Він – Віктор Круглов

У мистецтві є поняття «подвійне зображення» – це коли ти дивишся на картину і спершу бачиш щось одне, та при зміні ракурсу перед очима з’являється щось геть інше за значенням. Так буває і у літературі. Роман Марії Галіної «Мала Глуша» – яскравий тому приклад.

перша еомція мала глуша
В анотації до книги жанр, визначений самою ж авторкою, звучить як «сумна фантастична сага», що відразу налаштовує на певний настрій і певні очікування від книги.
Так,  сум тут присутній, його багато і він заразливий. Він проявляється спочатку в декораціях: місто, погода, настрій персонажів, їхні офіси, квартири, всюдисуща бюрократія, гастрономи з дефіцитними продуктами і смиренністю жителів змішаного зі страхом і недовірою до всього і всіх навколо, продиктовані «зверху».  Я пам’ятаю час, коли це було не фантастикою, а реальністю, і від цього стає дійсно моторошно.
У центрі подій першої частини книги (СЕС-2) – «контора»,  яка працює з реєстрацією суден у порту одного міста (в місті вгадується Одеса, зовсім не чужа для авторки) та її середньостатистичні працівники. Ці люди зовсім різних поглядів і життєвого досвіду, але їх об’єднує довжелезний ланцюг причин і наслідків, що тягнеться ще з початку часів і закінчується саме тут – апокаліпсисом. Чому кінець, чому саме тоді і хто винен у цьому? Демони, духи, ще якісь потойбічні сили? Так, але не менше ніж самі люди. Авторка озвучує свої припущення і висновки про людську і містичну природу Всесвіту, проводить певну лінію між знанням і невіданням і символічно натякає, що кінець світу почався, аби дати життя чомусь іншому, що вже стоїть на порозі.

що вразило мала глуша

 

 

Друга історія («Мала Глуша») – це наслідок. Що, до речі, наприкінці мене дуже здивувало. Це (не)продовження попередньої історії. Доказ того, що як повторював Стівен Кінг у своєму магнум-опусі,  «Цей світ зрушив з місця». Пані Марія зачіпає ті ж самі теми, але показує їх у іншому світлі, локалізуючи ще більше. Звівши історію до мінімуму персонажів, однієї дороги і однієї мети.

І тут з’являється відчуття «подвійної картини».  Особливо коли дізнаєшся про причину, яка веде головного героя у Малу Глушу. Тоді пазл складається і видно всю картину,  з усіх ракурсів.

Марія Галіна у цій книзі змальовує буденність, приправляючи її химерами, песиголовцями і роздумами про сенс життя. І в результаті переді мною насправді відкривається сумна і фантастична сага, схожа на картину Мунка чи Босха.

післясмак мала глуша

Уся книга написана дуже візуально. Читаючи, ти ніби дивишся фільм або перебуваєш всередині машини часу, яка переносить у той час, у якому страшенно не хочеться бути насправді.
Дуже вражаюча книга, яка після прочитання «тримає» тебе ще кілька днів, залишає гострий післясмак і наштовхує на роздуми. Після гарної книги так і має бути.
Марія Галіна талановитий автор. І мене дуже тішить, що завдяки чудовому перекладу Маріанни Кіяновської та старанням видавництва Фабула ця книга з’явилась на світ українською.
Рекомендую до прочитання.

 

#Вона – Анна Демченко

Я не хотіла читати цю книгу. «Совок» як головний фоновий герой – фі, не для цього мама незалежночку ростила J Але ж… книга вийшла цікавішою за того Кінга, що я востаннє читала! Разів у десять цікавішою! Набагато захопливішою, страшнішою. З Кінгом я засинала – з пані Галіною я недоспала скількох днів.

Так от.

Це дві новели, об’єднані українською магією (і трошки індіанською) та однією подією, яку можна спочатку і не дуже помітити.

Перша частина про місто, в якому фізично знищують забобони. З бубнами. З бюрократією «в кишені», звичайно.  І необхідністю мити вікна й ущільнювати їх ватою.  Скучили за «заботой о народє»?

запитання до автора мала глуша

Друга частина – ще більш містична, дія тікає в глиб країни. До речі, якщо вас, як і мене, раніше смішило слово «песиголовці» – велкам до «Малої Глуші». Пані Галіна не зробила з них «пустих розважалок», не поставила «на табуретку віршики читати».  Песиголовці, з її допомогою, повернулись у магічний світ.  Аплодую авторці стоячи.  А ще – вона шалено добре пише! Плюс – тепер я знаю, як непомітно для оточуючих виманювати з них потрібну інформацію J В книзі є майстер-клас на цю  тему.

Але є і «але».

для кого книга мала глуша

Як сучасну дівчину, мене спочатку бентежило, що як не жіночий образ – то або істеричка, або слабачка, або дурепа, або «хабалка».  Мене це трошки й досі непокоїть, але вже не про всіх героїнь. Катя – моя фаворитка за її кінцевий «фортель» J А Ледка – спойлер! – вас таки здивує.

 

 

 

 

P. S. Справедливості заради мушу зізнатись: та книга Кінга, що так сильно додала плюсів «Малій Глуші» — не найкраща в творчості батька святого Пеннівайза. Стівен Кінг, мабуть, тоді дудлив якесь дешеве віскі. Але сам факт, що ми можемо українською почитати про українське і це буде краще, ніж у визнаного автора, багато чого вартий. Містером Холлораном присягаюся!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.