18493937_1305184282863820_1997803635_o

Він та Вона про книгу «Паризький архітектор» Чарльза Белфора

#він – Андрій Клочаник

2-1 эмоция

Не знаю, чи просто так співпало, чи можливо в ці дні якраз і потрібно читати ось такі книги, які безпосередньо стосуються цієї страшної війни, але…якраз в переддень визволення Європи від нацизму, мені випала нагода прочитати роман Чарльза Белфора, який описує події, які відбувалися під час окупації нацистами Франції…і, до речі це не перший твір про війну який читався цього року…якщо бути конкретнішим то…третій..?…(…спочатку був роман Тетяни Пахомової, а зовсім недавно «Клуб любителів книг і пирогів з картопляних лушпайок»….з Тетяною Пахомовою….там взагалі навіть дуже перегукується «Паризький архітектор», хто читав, зрозуміє про що я…))…але зараз не про це….

 

Про автора почув вперше (як завжди велике спасибі видавництву «Фабула»),…хоча це і не дивно, адже це його дебютний роман, правда опублікований ще в 2013 році в США, в цьому ж році був названий оглядачем «The New York Times»  найкращою книгою 2013 року в США і Канаді, а в 2015 році сам автор став фіналістом Дублінської літературної премії… Чарльз Белфор ніколи не навчався письменництву (за освітою він архітектор та історик культури, і це йому так допомогло під час написання цього роману…)), і ось весь свій архітектурний досвід він і використав в цьому романі…скажу одразу його детальні описи будівель і їх внутрішнього оздоблення дуже детальні і наочні, і це зовсім видається не нудно, читати про архітектурні елементи, як я думав завжди…))….але я знову відходжу кудись в сторону, повернемося до самої книги…)

2-2 что поразило

Так, це в першу чергу майстерно написаний гостросюжетний роман, навіть місцями з елементами детективу, і, як пише сам автор, заснований на реальних подіях часів правління в Англії Єлизавети І, правда цього разу події перенесені в окупований Париж 1940-х років, а в Англії, в свій час, була епоха переслідування католиків, і ось в звичайних домівках будувалися схованки для католицьких священників, до чого тут Париж і окупація..?…запитаєте…так ось, в романі мова йде майже про те саме, тільки цього разу приходиться рятувати таким чином євреїв, яких переслідує гестапо…, на прохання багатого підприємця, проектувати ці схованки має молодий амбітний паризький архітектор Люсьєн Бернар,…запитаєте, навіщо йому це…?..а ось тут і починається емоційна складова роману, спочатку це просто меркантильні інтереси людини, який необхідно заробити гроші, для того щоб купити їжу на чорному ринку і звичайно утримувати коханку, (ну як без коханки в Парижі…?)…хоча на дворі і війна і всі ці жахіття)…,але потім герой проходить шлях від звичайної байдужості, інколи навіть ненависті до євреїв, якої вчив його батько, до співчуття і любові, а ще до усвідомлення своєї потрібності маленькому єврейському хлопчику, і до відчуття свого батьківства, яке йому не було дано до цього,….і цей шлях долає не тільки головний герой, але і багато парижан, і саме головне офіцер вермахту, який допомагає втекти Люсьєну… Але щось я забагато сьогодні пишу про сюжет, Вам же не цікаво буде читати, якщо я все розповім..))…

2-3 послесмак

Просто рекомендую цю книгу для прочитання, вона Вас не розчарує, ні своїми сюжетними лініями, яких, до речі, дуже багато в романі, ні майстерно описаними Белфором архітектурними штрихами сховок і самих паризьких будівель, ні реалістичними характерами героїв, як позитивних так і негативних, як реальних так і видуманих…просто читайте…

 

Щиро Ваш…Андрій К.!…простий читач гарних книг…)

 

P.S.: до речі, для перед тим як взяти до рук «Паризького архітектора», я почав читати «Джуда Непримітного» Томаса Харді, і відклав, а виявилося, що ця книга мала особливий вплив на Чарльза Белфора, так що повертаюся до неї…,  а ще, не менший вплив на його творчість має «Володар мух» Голдінга, яку я також читав зовсім недавно і про важливість новизну якої сперечався….)….так що не просте це спів падіння, що читалася саме ця книга..))

 

 

#вона – Ольга Леонова2-4 вопросы к автору

1940 рік, окупований німцями Париж, у центрі розповіді Люсьєн, талановитий архітектор. Не надто патріотичний, геть не здатний ризикувати собою заради інших, мріє лише про виграшне замовлення і не важливо хто буде замовником – французи чи німці. Але за іронією долі йому пропонують спроектувати важливу споруду тільки за умови створення таємного сховку для єврея. З цього починається шлях змін головного героя. Дуже цікаво було спостерігати яким боягузом і просто нікчемною людиною, що боїться всього на світі, він був на початку історії і як він ріс над собою. Як приходило до нього розуміння того, що так не можна жити, що люди, які відрізняються від тебе лише віросповіданням, теж люди! Анітрохи не гірші за будь-кого іншого. Як із маленьких пазликів складається цільна картина, так і ця книга складається в маленьких історій різних людей. Головним героєм наступної глави може бути, офіцер гестапо (навіть сцени допитів присутні, але без зайвих подробиць, можна не лякатися занадто чутливим), або ще один єврей, що потребує сховку, або француз, якому потрібна робота. Цілком логічно, виходячи з назви, що тут буде багато про архітектуру, але приємно те, що людині, мало знайомій з цією темоюь (як то мені), не буде нудно, адже цього не забагато. Ще для мене було цікаво дізнатись, що в ті часи, як більшість простих людей ледве зводили кінці з кінцями, виживаючи на крихтах їжі, у Парижі проводились покази мод.

Під кінець все більше схоже на справжній шпигунський роман і стає просто неможливо відірватись, бо переживаєш – чим же все закінчиться, чи буде хеппі енд?

2-5 для кого

Добре, що книга не обійшлась без простих сімейних цінностей – навіть у такі важкі часи людина може знайти кохання і радість батьківства.Трошки підведу підсумки. Книга про війну не може бути легкою і простою. Таку літературу морально важко читати, та дуже цікаво її обговорювати, бо виникає багацько неоднозначних питань по мірі прочитання і лише обдумавши все гарненько, можна знайти відповідь, прийнятну для тебе особисто. Саме це я ціную в книгах найбільше – вона повинна змусити вас обмірковувати прочитане. “Паризький архітектор” це робить.

 

З повагою, Ольга.

Опубліковано у Блоги, Він, вона і книга.