Fabula-banner-sayt-6

Він та Вона про “Долготу дней” Володимира Рафєєнка

#він – Андрій Клочаник

Так сталося, що на протязі свого вже не дуже короткого життя я побував в багатьох містах України і не тільки, але ніколи шляхи не заводили мене на Схід нашої країни (…хоча ні Харків це також Схід…але зараз не про це…), а саме в Донецьк і Луганськ, як до речі і в Криму я ніколи не був,…не встиг…тому дуже хочу побувати і там і там, але не зараз, трохи пізніше, коли все буде не так як, зокрема, в книзі Володимира Рафєєнка «Довгота днів»…

1 эмоция

 

Про цього автора, зізнаюся одразу, ніколи і нічого не чув,…прийшлося, як завжди, шукати інформацію, а її виявилося не так і багато, в основному на російських сайтах і вся датована вже тепер здається дуже далеким 2013 роком, ще до всіх цих подій на Сході, ще до тієї межі, яка тепер багатьох нас розділяє на «до» і «після»…але не сьогодні не про це…отже Володимир Рафєєнко – український (…підкреслюю це слово, до речі як робить це завжди і сам письменник, навіть в інтерв’ю російській газеті, яке правда було опубліковане все того самого 2013 року, коли він отримав «Русскую премию» за свій роман «Демон Декарта»…) письменник, який пише російською мовою, який мало відомий навіть в рідних донецьких краях, але він ніколи, здавалося,  і не потребував цього, завжди публікувався в малотиражних журналах, випускав свої книги віршів і прози в маловідомих видавництвах (до речі їх не так і мало..),…письменник, який в липні 2014 року переїхав в Київ і тепер живе там…ось тут хотілося щось написати про захист «русского языка» и «своей религии», з якої все і почалося там на Сході, і що обговорюють навіть герої роману, але не буду…краще напишу пару слів про саму книгу…

2 что поразило

 

Отже міська балада від, цього разу вже внутрішнього емігранта, Володимира Рафєєнка, про що цей роман, який складається ніби з двох частин, одна – це безпосередньо сам роман, як грунт для подій, які відбуваються, такої собі казки-страшилки, і друга – коротенькі новели, написані одним із героїв основної оповіді, таким собі Колею Вересаєвим, хіміком-масажистом (цікаве, як на мене, поєднання), новели, які виглядають більш натуралістично чим все що може статися…? Ця книга, звичайно, в деякій мірі, про війну, яка стосується кожного, але не це головне, головне те, що вона про нас всіх разом, українців, які живуть в цій країні, і нехай одні з нас залишилися, по різних причинах «там», а інші живуть «тут»…це не важливо, і як пише сам автор: «…тому що, в першу чергу, – роман про Україну в цілому. Про національні і культурні виклики сучасності. Про пристрасті життя і необхідність помирати. Про щастя бути людиною. Про тугу за Батьківщиною…» Це роман, події якого відбуваються у гіпотетичному місті Z, але чомусь, навіть не буваючи там, ми всі впізнаємо в ньому український Донецьк, про метафізичні і метафоричні перетворення, які відбуваються з самим містом і з його мешканцями:

3 послесмак

Сократом Іванович Гредісом, литовцем, який не був ніколи в Литві,  колишнім професором, викладачем філософії, а нині банщиком «П’ятого Риму», вже вище згадуваним хіміком-масажистом Колею Вересаєвим, Лізою Елеонорою, божевільною (але це божевілля таке відносне, як і все в місті Z) дівчиною, як своїми малюнками передбачає майбутнє, Василем Яковичем Гіркавим, міністром невідомо чого, невідомо для чого створеному міністерстві, Олексієм Маршаком, одночасно журналістом «Лайф енд кайф» і довіреною особою ПХ (Прекрасного Хозяина), невже Вам нічого не нагадує ця абревіатура..?)…і там ще є багато таких впізнаних і таких знайомих персонажів…а ще привиди Рози Люксембург, Емі Вайнхауз, металеві козаки-характерники, люльки, які розмовляють, «георгієвські жуки» розміром з теля і все інше, ось так живе тепер цей впізнаваний фантасмагоричний Z, і щоб все це змінити  потрібно зовсім небагато, всього на всього знайти в Києві статуетку Генаші, такого собі слона, але обов’язково в вишиванці, і відібрати томик «Кобзаря» у безхатченка на Подолі (про цього безхатченка взагалі окрема історія, але не буду про неї, читайте самі…)…але це вдасться  це зробити…?….коли в Києві править своноголовий Дракон…?!…в якому, коли він іде по Хрещатику, ми всі безпомилково впізнаємо….кого…?….ось тут зупинюся….)

 

Просто давайте запам’ятаємо одне, що Україна – це не території, а люди, які на них живуть, і будемо робити все для того, щоб ці люди просто жили…

Щиро Ваш…Андрій К.!….простий читач Донбасу….

 

 

 

#вона – Алла Комарова

4 вопросы к автору

Считается, что в бурные на события времена, в годы на стыке эпох и в период войны легче всего пишется поэзия. Она быстрая, острая и позволяет оперативно отреагировать на смену парадигмы, улавливая малейшие изменения в эфире.

Наша сегодняшняя война с поехавшей на почве имперства Россией длится уже три года и ни один, даже самый прозорливый оракул не отважится предсказать ее окончание в ближайший хотя бы год. Три года. Достаточный ли срок, чтобы на книжном рынке появилась сильная проза? Продуманная, выпестованная, прочувствованная с потом и кровью, ироничная и захватывающая, способная остановить этот бесконечный бег на месте и заставить задуматься. Немного фантастическая, но в то же время бьющая в самые центры болевых точек, хотя, казалось бы: за все эти долгие страшные годы ты уже насмотрелся столько репортажей и начитался столько документалок, что пронять твою огрубевшую донельзя душу каким-то полуфантастическим романом будет задачей посложнее теоремы Ферма, или над чем там сейчас бьются лучшие математические умы современности. Ты тщательно выстроил вокруг себя такой крепости ментальный забор с единственной узкой бойницей, через которую брызжет исключительно четко вымерянная ненависть, что пробить его тоненьким томиком полусказки-полуреальности кажется задачей невыполнимой. Однако автор попытался. И у него практически получилось.

5 для кого

В какой-то момент вам покажется, что автор пытается вызвать у читателей сочувствие к предателям, и где-то вы будете даже правы, и может даже захочется выкинуть паскудную книжонку – вот только песен о «гражданской войне» на востоке Украины мне не хватало в литературной форме. Но потом в книге найдется еще один слой, а потом еще, и вот уже дочитываешь до вставок-новелл, и хвалишь сам себя, что не бросил, поддавшись импульсу, а с наслаждением дочитываешь, и с привычным для хорошей книги разочарованием от скорого окончания перелистываешь последнюю страницу.

Очень необычная, сильная и своевременная книга. Одна из тех, которые хочется рекомендовать знакомым, особенно тем, кто любит парить над схваткой и красиво сверху осуждать противостояние, рассказывая о гуманизме и всепрощении.

 

Опубліковано у Блоги, Він, вона і книга.