27653375_1891223137874667_525841568_o

Він та Вона про “Чтиво” Джессі Келлерман

#Він – Олександр Гнатюк

перша емоція

 

Одразу скажу, що книга дуже неоднозначна. І навіть знаючи це я все одно читав з піднятими, від подиву, бровами. Це книга в якій автор насміхається над головним героєм, над всією книгою, над цілим детективним жанром у художній літературі і, що дивує, над самим життям.

Трагікомедією я б це не назвав. Це сильна драма, що читається як комедія. Ніби автор поставив за мету із слів «щасливий, веселий, радість, посмішка, вчасно» скласти речення про горе. Хоча, впевнений, хто бажає прочитати комедійний детектив (дещо абстрактний і абсурдний, а може і без «дещо»), його і прочитає. Що вразило

Це роман якому неможливо дати об’єктивну оцінку. Впевнений, що будуть ті, які будуть плюватись з кожного кліше(яке автор ставив навмисно), а будуть і ті, що скажуть: «Нічого кращого в такому жанрі я ще не читав». Я відчув, що через головного героя Джессі Келлерман спілкується напряму з читачем. І це спілкування настільки дружнє, настільки це можливо. Не думаю, що цей роман навіть на крихту автобіографічний, хоча натяків на це безліч. Він ніби антибіографічний, такий яким ба автор не хотів бачити своє чи чиєсь життя. Але і тут його герой переживає серйозні метаморфози, що докорінно змінюють його світобачення. Чи автор хотів розважитись, чи він хотів написати щось докорінно філософське – для мене залишиться таємницею. Зате я точно знаю, що цей літературний «експеримент» підняв мене як читача на щабель вище.
Щодо книги, як матеріального об’єкта, питань немає. Зате окремо виділю обкладинку, вона мені дуже сподобалась. Саме цього стилю обкладинки із серії «Бестселер» вважаю супервдалими. Навіть колір ляссе завжди влучний. Бажаю цій серії довгих-довгих літ.

 

післясмак

 

#Вона – Тетяна Гордієнко

 

Так сталося, що два шкільні приятелі, Білл Ковальчик та Артур Пффефферкорн, стали письменниками. Один – справжнім, а інший – несправжнім. Але хто з них – яким? Це центральне запитання книги, адже Артур написав один-єдиний, глибокий і розумний роман, після якого не спромігся більше ні на що, окрім викладання письменницької майстерності у коледжі. А Білл, в якого літературного таланту не було, став автором численних світових бестселерів про шпигунів, які розплутують масштабні міжнародні змови та рятують світ, творцем такого собі pulp fiction.

Хто з них справжній письменник, а хто – невдаха? Гаразд, Артурів роман гарно написаний та піднімає глибокі проблеми, але хто його пам’ятає? А ось Біллові бестселери дають розраду мільйонам читачів, розважають, дають роботу багатьом людям: видавцям, критикам, журналістам, кінорежисерам, акторам, продавцям книг. Коли Артур намагається скористатися прийомами Білла, йому навіть не віриться, що написати популярний трилер – так легко. Але, виявилось, що за багатьма авторами успішного трешу стоять грізні таємні організації. Тож за успіх Артурові доведеться дорого заплатити – спочатку перевтілитися у шпигуна, закинутого до постійно охопленої братовбивчою війною Злабії, а потім – зустрітися із власними творчими комплексами, вирішити для себе справжню вагу творчого доробку будь-якого митця. Головна характеристика роману – його пародійний характер. запитання до автора

Усі ймовірні кліше жанру – тут. Від прийому «друг виявляється ворогом, а ворог – другом» до приклеєних вус, які відклеюються у найнезручніший момент; від гостин у кривавого, але ласого до роскошів лорда-президента, до десятикратного пристрасного сексу пораненого героя з коханою прямо на лікарняному ліжку; від захованого у зубній щітці ножа до опанування бойових мистецтв на секретній базі спецслужб. Змова у змові, зрада на зраді. Власне, роман – це пародія на усю ту медійну картину світу, за якою вже ніхто не спроможний бачити реальності. для кого книга

 

Опубліковано у Блоги, Він, вона і книга.