vual

Вільям Сомерсет Моем “Розмальована вуаль”.

П.4 Книга, яка була екранізована

Роман “Розмальована вуаль” вперше був екранізований ще у далекому 1934 році, головну роль зіграла мегапопулярна в той час Грета Гарбо. Вдруге на екрані твір з’явився у 2006 році. На жаль, жодного з фільмів я не бачила (хоча думаю, що знайду час хоча б для одного), зате мала змогу насолодитися читанням.
Роман затягує з перших сторінок. Автор розповідає про зміни в світогляді молодої жінки – Кітті Фейн, яка вийшла заміж за свого чоловіка не від великого кохання, а просто через те, що на той час, коли їй треба було подбати про своє майбутнє, він виявився найбільш підходящою партією.

Волтер Фейн – лікар-бактеріолог, розумний і стриманий, стороннім людям він може здатися навіть нудним і холодним, але насправді це дуже чуттєва і ніжна натура. Молоде подружжя відправяється в Китай, і там, у Гонконзі,  Кітті знаходить своє перше справжнє кохання – Чарлі Таундсенда. Кітті засліплена своїм почуттям, їй здається, що і Чарлі любить її всім серцем. Вже згодом, пройшовши через приниження, страх, покору, Кітті врешті-решт прозріла і зрозуміла, що людина, яку вона любила – звичайнісінький мерзотник, а її власний чоловік, якого вона зневажала і якого зробила глибоко нещасним своєю недостойною поведінкою, виявився справжнім скарбом. Випробування, які довелося пережити Кітті, змінили їі назавжди. І хоч обставини склалися так, що вона не змогла виправити своєї найбільшої помилки (збережу сюжет в таємниці, може хтось захоче почитати), майбутнє жінка вже не хоче марнувати на нещирість, брехню чи пусті світські розваги.
Але не все так однозначно, життя ніколи не буває прямим, наші сподівання дуже часто не справджуються. На мою думку, для Моема якраз було важливим підкреслити, що інколи нам здається, ніби ми змінилися назавжди і помилок минулого вже не допустимо ніколи, аж тут доля робить якийсь вибрик і ми знову стаємо на ті ж граблі.
І, насамкінець, хочу відмітити, що автор дуже гарно змальовує китайські пейзажі, опис зачаровує, хочеться негайно переміститися на зелені пагорби, повз які проїжджають у паланкінах герої, побачити рисові поля, розташовані на схилах, помилуватися храмом в світанковій імлі, який бачить Кітті зі свого вікна в перший ранок по приїзді в Мей-тан-фу. Тому й не дивно, що цей роман двічі екранізували – крім того, що він має цікавий сюжет і глибокий зміст, він ще й дуже красивий у візуальному сенсі.
Дуже раджу прочитати. Думаю, фільм теж гарний, але все ж таки краще спершу “побачити” розвиток подій, читаючи книжку.

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.

Залишити відповідь