19884204_1506797979384697_8260208346965104787_n

Томас Кіннілі «Список Шиндлера»

#ФабулаКнигоманія2017_29 #ФабулаКнигоманія2017

Ця книжка настільки шокувала мене, що мені було важко взятись до огляду про неї.

Твір концентрований, сильний і багатозмістовий.
Спочатку нелегко було вчитатись через велику кількість імен і воєнних звань, які треба було запам’ятовувати. Це відволікало. Вони, в принципі, швидко забудуться.
Залишиться тільки сенс.
Хоча, напевне, насправді я намагалась відмежуватись від беззаконня, активованого однією божевільною людиною.
У 20 столітті було проведено десятки експериментів задля оправдання цинізму та масштабу звірства, вчиненого проти євреїв. Звірства, яке чинили фашисти щодня, як свою роботу, як обов’язок і називали «аріїзацією».
В результаті вищезгаданих досліджень вчені запевняють, що люди (за офіційними даними 80% учасників експерименту) здатні свідомо причиняти біль іншим людям, якщо їм скажуть, що так треба і що їм за це нічого не буде.
Книжка Томаса Кіннілі написана зі слів 50 очевидців, 50 тих, хто побували в Плашуві, Аушвіці, та Брюнліці (таборі, організованому Шиндлером на території Чехії) і вижили.
Цей історичний роман присвячений Оскару Шиндлеру – промисловцеві і гульвісі, який своєю діяльністю проти системи врятував життя 1200 євреїв.
Сцени, описані у книжці шокують свою жорстокістю та нелюдськістю.
І в художньому тексті неодноразово підкреслюються авторськими коментарями, деталями, які створюють контрапункти.
Наприклад: «Безсоромність оцих людей, яких теж мати народила, які пишуть листи додому (що вони там пишуть?), була найстрашнішим у тому, що побачив Оскар».
Жорстокість легше сприймати безособово і вірити, що на це здатна якась психічно нестабільна людина, скалічена життям, долею чи ненавистю, але вірити у те, що звірські речі може вчинити людина, яка має ті ж потреби що і ми з вами, яка пише батькам, що втомилась, яка говорить друзям, що хоче бути вислухана, не хочеться.
Вірити у це небезпечно. Вірити у це – розуміти, що ти ніколи не можеш бути в безпеці, і що психи здатні на вбивство, мордування, знущання можуть виглядати як абсолютно нормальні люди. Можуть не відрізнятись від тебе нічим.
Моя уява погано витримувала багато моментів. Такі як дані, що на день в Аушвіці могли бути знищеними десятки тисяч людей. Десятки тисяч… Це ж населення районного центру. Цілого районного центру.
Не меншу відразу викликали сцени мародерства та жадібності німецьких офіцерів. Страшно уявити, що у євреїв видирали золоті зуби і важили і оцінювали їх і відправляли з коштовностями до Німеччини. Легка можливість збагачення – це одна зі складових воєн, але золоті зуби…
«Шість тижнів розбирали вони скарби в Технічній академії». Оцінювали золото, золоті зуби, підсвічники із Синагоги. Шість тижнів декілька ювелірів сортували золото у Плашуві за пробою, поки їх перевели оцінювати і сортувати срібло.
Я не згадаю гріха, який би не був порушений у цій книзі. Я не знаю зла, якого б бракувало цій історії.
Поруч з тим описані сцени становлення/зародження дружби між німцями і євреями.
Кіннілі відзначає, що кожен німець мав свого товариша-єврея, якогось за щось поважав чи зі своїх причин (не раз корисливих) підтримував.
І ці промінчики людськості роблять твір ще більш жорстоким.
Час, у якому ні життя, ні поведінка, ні твоя стать ані вік не мають жодного значення, якщо ти єврей.
Різниця по вищезгаданих критеріях може максимум дати тобі декілька тижнів у важкій праці, коли ти – єврей…
Картини місця смерті табору в Плашуві моторошні. Наприклад, дорога до вілли коменданта викладена із надгробків євреїв, надгробків з іменами та датами смерті.
Або вранішній ритуал Ґьота відстрілювати євреїв, які, на його думку, не дуже добре працюють.
Найбільше мене розворушили (обурювали) сцени із дітьми: дівчинка в червоному, діти, які ховаються в нужнику, діти, яких забирають під медичні експерименти.
Діти… Навіть ті, які вижили отримали травму на все життя.
«Але після того як він бачив шибениці в Плашуві й Аушвіці, мама більше не могла спокійно водити його на дитячі майданчики: коли хлопчик бачив раму для гойдалки, в нього починалася істерика».
Чи усвідомлювали вони що чинять?
Мені здається, що усвідомлювали дуже добре, якщо дізнавшись, що ось-ось прийдуть совєти так яро ховали сліди своєї жорстокості, ненаситності, божевілля.
Події, висвітлені у книжці, відбуваються у Кракові, в ґетто, в концентраційних таборах: Плашів, Аушвіц-Біркенау, Аушвіц2.
Автор не раз наголошує, що є ймовірність, що частину історій, розказаних очевидцями про героїзм Оскара вигадані. Те, що він обурювався звірству, що було вчинене проти них, те, що співчував їм і турбувався за їхню їжу і їхні життя, і те, що врятував стільки життів зробило його героєм, поза всі не особливо доброчесні риси його характеру.
Він йшов на страшний ризик через любов до людей.
Пізніше його дружина відмітить, що цей період і ці люди добули найкращі риси в її чоловікові. Ні до війни, ані опісля він не буде таким холоднокровним, поміркованим, розважливим і хитрим.
Книжка неймовірно правдива. Адже після закінчення історії нема ніякого «жили вони щасливо», по закінченні історії Оскару із дружиною приходиться втікати, переховуватись, сидіти у в’язниці, пережити пограбування. Це не казка, це історичний роман і його основа – життя.

Книжка отримала Букера та відзнаку «Лос-Анджелес Таймс».

Рекомендую.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович
Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.