27658773_963602187138014_883937204_n

“Посиденьки з книгоманом”. Христина Содомора

27399405_962887420542824_1697573109_n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Христина Содомора – редакторка й журналістка християнського журналу «Кана», засновниця сервісу дитячих книжкових подарунків «Жукі-Букі», мама двох чудових хлопчиків й цікава та уважна співрозмовниця. Про свою любов до читання, про книжкові вподобання та про те де найкраще читається, у нашій сьогоднішній розмові)

 

Привіт, Христино! Знаю, що ти багато читаєш. Розкажи, коли почалась твоя любов до книжок?

Любов до книг, мабуть, закладена у мене з дитинства. Бо такі речі, як домашня бібліотека чи читання батьків (не лише мені, а й спостерігання, що вони собі щось читають) не можуть пройти безслідно. Але читання у школі і навіть в університетські роки було радше обов’язком, який не приносив великого задоволення. І якось я задумалась, що ж саме стало поштовхом до читання у дорослому віці. Відмотуючи плівку в минуле, я зрозуміла, що мій згасаючий вогник любові до книг підпалила одна молода викладачка літератури, коли я здобувала другу освіту на філфаці. Коли вона розповідала про літературу, її очі просто горіли. Вона нікого не змушувала читати, ми всі були дорослі люди. Але вона таки точно щось начарувала 🙂

 

27583446_962887413876158_137397604_n

Гжегож Касдепке (найвідоміший польський дитячий писменник) та Христина Содомора на Форумі Видавців 2017 у Львові

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ти не тільки дуже багато читаєш, а ще й відповідно пишеш (відгуки, рецензії і таке інше), ведеш свій блог. Чому вирішила писати про прочитані книги?

Я б умовно назвала це «блогом», бо це радше сторінка, де я збираю опубліковані відгуки — всі в одному місці. Відгуки на книжки для мене передовсім є нагодою порефлексувати над прочитаним. Так, іноді трапляються книжки, які після прочитання хочеться одразу забути і більше до них не повертатися. Але якщо це цікава і глибока книжка, тоді писання дозволяє мені довше затриматися над текстом і поміркувати, зрозуміти свої враження, трішки більше дізнатися про автора, прочитати відгуки інших, визначити контексти тощо. Також вербалізація своїх думок на письмі — це чудове вправляння у мистецтві висловлення своїх думок, що я би радила розпочинати ще зі шкільних років.

Ти живеш у Львові, ростиш і виховуєш своїх дітей тут. А Львів для багатьох відомий книжковим Форумом видавців. Чи відвідуєш ти його? Сама чи з дітьми?

З дітьми я відвідую дитячий Форум видавців у травні, бо тоді менше відвідувачів і є змога спокійно роздивитися всі книжки. Бо з кожним роком діти підростають і вже самі хочуть обирати собі книжки. Я ж тоді лише молюся, щоб вони не обрали найдорожчу 🙂 «Дорослий» Форум видавців намагаюся відвідувати сама, і то в перший день, коли натовп ще не такий загрозливий 🙂

 

27583165_962887417209491_506630461_n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Яким книгам надаєш перевагу?

Однозначно важко відповісти. Найперш важливо, наскільки книжка цікава і чи якісно вона написана. Наприклад, я не читаю фентезі, але Толкін є винятком. Або не надто захоплююся науковою фантастикою, але Лема читала і буду читати. Зазвичай я чергую художню літературу і нон-фікшн. Був період, коли намагалася читати всі новинки, але все ж таки розумію, що час може зробити свою справу і трішки профільтрувати, щоб я не читала все нараз.

Зараз почала читати поезію, до чого довго йшла і в чому відчувала потребу.

Чи є в тебе якісь улюблені локації в місті, де ти читаєш?

У студентські роки чи під час першої вагітності любила читати в парках і скверах. Коли народився перший син, то багато читала в парку «Знесіння», біля якого живу і де не надто людно. Тепер згадую цей час як блаженний період книголюба. Зараз стала невибагливою до читання — можу читати у черзі, в транспорті, а найбільше — вдома, звісно. Якщо хтось думає, що всі львів’яни живуть і читають у кав’ярнях, то це не так. Знайти затишне кафе не так просто… Врешті, мене дивує, чому у «літературній столиці» України немає жодної книгарні-кафе або якогось книжкового закладу. Або просто я про нього не знаю…

Чи відвідуєш ти ще якісь книжкові події в Україні?

Наразі, поки діти ще малі, я обмежена Львовом. Окрім Книжкового Арсеналу в принципі й немає аж таких вагомих книжкових подій, заради яких я готова вирватися і поїхати.

Що подобається твоїм дітям? Яке в них ставлення до книжки?

Книжки вони обожнюють! Дитячі книжки в нас у зоні доступу дітей, поряд з іграшками. І це не випадково. Вважаю, що діти мають дружити з книжками, самі обирати, що читати і що купувати (звісно, при моїй легкій модерації)) У нас виробився ритуал читати на ніч — якою б я не була втомленою, але бодай кілька сторінок прочитати їм мушу. Тобто вони змусять мене це зробити. Зараз у них динозаврячий період, тож читаємо про динозаврів. Але загалом вони люблять різні книжки, час від часу зосереджуючись на кількох, а потім переходячи до інших. Хоча є й абсолютні фаворити: «Велика книга кролячих історій», «Спи міцно, моє будівництво», «Манюній», «Мед для мами», «Равлик і кит», серія про Меллопів, А ще я б дала премію тому, хто вигадав віммельбухи! Це нагода дати дитині книжку в руки і мати тиху годину, щоб почитати щось самій 🙂 Хоча іноді й доводиться разом з ними розглядати такі книжки і вигадувати історії. Тобто, не я їх змушую до читання, а вони мене.

27496689_963327093832190_706351385_n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Останнім часом частіше купую книжки для дітей, ніж для себе або чоловіка. Тому, здається, дитяча книжка в нас перейшла зі статусу подарунка в статус буденної покупки. Хоча наші друзі вже знають, що зі своїх закордонних поїздок нам можна привозити дитячі книжки, тоді це особливі подарунки. А щодо подарунків, то торік я наважилася створити сервіс дитячих книжкових подарунків «Жукі-Букі». Бо мене часто запитують, яку книжку можна подарувати дитині. Тож я подумала, що можна нарешті почати це робити офіційно, адже власний професійний і сімейний досвід читання дитячих книжок це дозволяє.

Якій літературі ти більше надаєш перевагу – нон-фікшн чи художній? Виділи кілька книг, які справили на тебе найбільше враження.

Як я вже казала, чергую художню і нехудожню літературу, бо немає сенсу протиставляти речі, що взаємодоповнюються. А коли читання пов’язане і з роботою, то привілей обирати, що читати, стає умовним. Наприклад, я працюю редактором у християнському журналі «Кана», де зокрема відповідальна і за книжкові огляди: обираю книжки, які можна рекомендувати до читання, і або сама пишу відгуки, або прошу своїх «книжкових колег».

Щодо вражень, то кожна добра книжка залишає якийсь слід у мені, часто лише як частинка великого пазла. І тут також важливими є контекст і вік читача. Наприклад, у студентські роки мене сильно зачепив «Степовий вовк» Германа Гессе, а перечитуючи його через років 10, я не могла зрозуміти свого тодішнього захвату, бо певні речі вже стали частиною мого життя і не були відкриттям. Враження на мене колись справили «Велике розлучення» і «Доки ми не дістали облич» Клайва Стейплза Льюїса, «Ніч сповідника» і «Роздуми про віру» Томаша Галіка. Тепер же мене сильно дивує актуальність «Діалогів» Сенеки і «Промови та есеї» Вацлава Гавела, зачаровує поетичність «Платеро і я» Хіменеса, і глибина «Цілого життя» Зіталера, допомагає зрозуміти себе і світ «Сила звички» Чарлза Дахіґґа, «Код зламано» Філа Бардена і «Включайся!» Шерил Сендберґ, смішить і розриває шаблонне мислення «Лоранґа» Барбру Ліндґрен. Якщо говорити про книжку, яка справді вразила і порушила екзистенційні питання — це «Сліпота» Жозе Сарамаґо. А точно ще є щось, що я не згадала…

У яких челенджах береш участь і чому обрала саме їх? Як думаєш, вони змінюють людину? Як саме?

Перший мій досвід книжкових викликів був кілька років тому, коли ми з подругою Марічкою Удуд створили такий мамський читацький марафон «БуквоМама». Ми обирали тему місяця, під неї добирали книжки, читали і щотижня писали відгуки на сайті «Видавництва Старого Лева», яке люб’язно надали нам платформу для публікації відгуків та чудового координатора марафону. І це тривало цілий рік. Це був унікальний досвід регулярного і тематичного читання, а ще комунікації та взаєморозуміння. Торік читала книжки в рамках марафону «ФабулаКнигоманія2017». Завдяки йому прочитала те, чого б за інших умов може б і не прочитала. Опісля я зареклась брати участь у таких марафонах, бо захотілося спонтанно обирати книжку для читання, без жодних зобов’язань. Але цього року «Фабула» спокушує своїм новим марафоном географічного читання…

Гадаю, такі марафони є чудовою нагодою почати більше читати, читати різні книжки і таким чином позбуватися обмежень щодо якогось жанру, автора чи навіть мови. Також це можливість обговорювати прочитане з іншими. А в сумі це все надихає читати ще більше, якісніше й отримувати щораз більше насолоди від читання.

І вже традиційно – твої побажання нашим читачам.

Гадаю, що для книгоманів найбільшою проблемою і потребою є час — час для читання. Того й бажаю. Всім і собі. А ще — бережіть очі! (Хоча, здається, це несумісні поради…)

 

А ось лінки на Христину та її дітища в соцемережах:

Facebook: www.facebook.com/KristinaSodomora

Instagram: www.instagram.com/zhukibooki/

Сервіс «Жукі-Букі»: www.zhukibooki.wordpress.com

Книжкові огляди: www.zhutext.wordpress.com

Опубліковано у Посиденьки з книгоманом.