Забуття

Таня Малярчук. Забуття

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_8

Виживають найбільш пристосовані

У череві синього кита.
Коли я дочитала книжку Тані Малярчук «Забуття», у мені сперечались емоціо та раціо. Моє емоціо було стривожене долею Липинського, його драматичним непопаданням в оточення при найблогородніших і найщиріших мотивах, а моєму раціо не вистачало складових історії сучасниці щоб мені стало зрозуміло, що саме так сильно привабило дівчину в історику? Де та спорідненість душ, віднайдена нею, яка створила її абсолютну емпатію до нього, розуміння і проникнення її в його долю.
Перегорнувши останню сторінку я вирішила, що це мабуть трюк такий (художній прийом) поставити чисельні питання, щоби уява читача провокувала пошук. До історії, архівів, і зрівнянь, своєї пам’яті, уяви і дат. Або ж творчий експеримент.
Вдих-видих? Чи це було спільним і протилежним у двох історіях. Те, що давало Липинському насичувати його легені, те, що відтерміновувало його смерть і не допомагало сучасниці у її панічних атаках. Вдих-видих. Це те, що мало дати і їй порятунок, вирівняти її курс.
Краків – місце дії як площина у якій проявлялись перші паростки українства у молодому Липинському. Краків – місто, яке не давало йому жити з його ідеями, руйнувало його віру в людей, в майбутнє.
Оттак, беручи за початок абзацу назви епізодів книги можна побіжно пояснити, зв’язати чи знайти багато розбіжностей у двох історіях: людини, яка писала історію, видобуваючи її з честі, гідності і найсвітліших, разом з тим і наймарніших ( в зн. даремних) ідей та очікувань, і, людини, яка ув’язнила себе сама і руйнувала свій світ силою своєї уяви.
З іншого боку, боротьба за чистоту своєї ідеї віджирала у Липинського все: повагу, оточення, сім’ю, кохання, яким він так і не мав нагоди насититись. Таким чином, вибравши цей шлях він приніс в жертву себе.
У книжці «Забуття» є все: пристрасті, бажання, сни, і нещадна реальність, страх і душевні побоювання, сум і скорбота – будні і свята людського життя. Напрочуд реалістично (детально!) відтворені письменницею епізоди життя (тогочасся), поразок, сутичок і сподівань Липинського. Атмосферні, повні картини буття та забуття історика.
Польський шляхтич обрав для себе боротьбу за Україну ще тоді, коли сусідні держави не бачили в ній жодних ознак державності…
Сучасниця, шпортаючись за череду помилок входить у своїй уяві так далеко у підсвідомість, що починає жахатись реальності, звужуючи коло дозволеностей і свобод, зменшуючи кількість маршрутів аж до рамок своєї картини.
Що між ними спільного?
Чи краще шукати протилежності?
Політичний діяч, історик Липинський – фігура великого масштабу, який виріс у польському середовищі, та боровся у визвольних змаганнях за інтереси України.
“Називайте мене В’ячеславом”, – говорив народжений Вацлавом.
Книга повна реальності. Як говорив один науковець: Виживають не найрозумніші, не найздоровіші і не найгарніші, виживають найбільш пристосовані.
Так і з керівництвом, так і з політикою… не найкращі і найрозумніші стають очільниками, а найбільш пристосовані, і вони ж плодяться і вони ж продовжують свій рід.
Читайте, і буде вам зрозуміло.
Або не буде.
Як говорила одна з моїх шкільних учительок: Якщо ти прочитав і нічого не зрозумів, прочитай ще раз. Знову нічого не зрозумів? Ще раз. Якщо ти тричі уважно прочитав і нічого не зрозумів, то це чтиво явно не твоє.
Планую до перепрочитання. Після обновлення знань з історії та біографії Липинського.
¿¿¿
Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

Видавництво Старого Лева

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.