33653473_1947994668864180_69578126597816320_n

Інтерв’ю з автором. Зоран Жмирич

Кожен автор – ніби космос. Такий далекий, незвіданий, та від того ще більше цікавий. Але насправді все не так пафосно) Що формує письменника? І чи письменництво – це єдине чим він живе і дихає? До Книжкового Арсеналу у нашому видавництві виходить друком роман «Блокбастер» відомого хорватського письменника, музиканта, активного громадського діяча – Зорана Жмирича. Нам випала чудова нагода поспілкуватись із талановитим, багатогранним і надзвичайним Зораном. І ось що з цього вийшло.

10690254_551125351699675_7548228375055966009_n

Війна (війни) в Югославії не залишили байдужими й українців. Як Вам здається, чи можна було уникнути такого розвитку подій, чи хоча б такого кривавого розвитку? І як саме це можна було зробити?

Не так давно я був у свого приятеля. Сиділи в дворі, пили каву. Мимо пройшов чоловік, подивився на нас мало не з ненавистю і зайшов у сусідню хату. Я спитав товариша, хто той чоловік і чи не зробили ми чогось негідного, що він так на нас дивиться. Друг сказав, що це сусід, з яким у їхньої сім’ї давня ворожнеча. Я поцікавився, через що ворогують. Вивилось, колись давно сусідська курка зайшла у двір мого приятеля і склювала насіння. Тоді дід приятеля полаявся з дідом сусіда, і та ворожнеча триває досі. «Хоча, якщо відверто,– сказав товариш,– може, то й наша курка зайшла у їхній двір Зараз уже ніхто достеменно цього не знає, а діди давно померли». Цей приклад допомагає зрозуміти проблеми Балкан. Люди тут віддавна вжилися у роль жертви й істерично відстоюють свою правоту, замість розв’язувати проблеми. І зараз одна з найголовніших тем – хто скільки натерпівся від чийого терору – і в Першій та Другій світовій, і в новіших війнах. Друга світова тривала кілька років. Покоління моїх батьків мало тоді 5–6 років і війну пам’ятає як бідність і голод. Після закінчення війни встановився соціалізм. Люди мали роботу, непогано жили, отримували безплатне лікування і навчання, платню, місяць оплачуваної відпустки, житло… Усе, що зараз для багатьох стало недосяжним. Та все одно покоління батьків моєму поколінню, своїм дітям, розповідали тільки про те, як тяжко було тоді. Вони не могли вийти з того уявного табору й жити реальним життям. І цей менталітет можна бачити скрізь, хоч куди глянь. Підіть до лікаря, скажімо – у приймальні люди між собою ніби змагаються в тому, хто хворіший і кому важче живеться. Тут, мабуть, ідеться про своєрідний діагноз нашому регіону. Це схоже на водія, який керує автомобілем, весь час озираючись назад, а не стежачи за дорогою поперед себе. Будь-якого конфлікту – і воєнного – можна було б уникнути, якби люди думали своїми головами, а не дозволяли всяким «авторитетам» маніпулювати ними. І якби вміли визначати життєві пріоритети. А для особистого щастя пріоритет – бути людиною та шанувати людські цінності: мир, правду, любов, ненасильство. Минулого не існує – воно минуло. Це лише луна, що резонує з сьогоденням. Не існує і майбутнього, бо воно ще не прийшло. Існує лише ця мить, а ми її не проживаємо, а марнуємо.

15542394_1529832057033946_2363086012835390028_n

Зараз готується презентація на Книжковому Арсеналі українського перекладу Вашого роману «Блокбастер». Що Вас спонукало його написати? Наскільки цей твір особистий для Вас і що можуть у ньому знайти українці?

 

Після закінчення війни у Хорватії у людській свідомості цей страшний час розділився на чорне й біле. Кожен поділив свій маленький світ на добро і зло. І як людина, що має безпосередній досвід війни, я не можу з цим погодитися. Після війни я багато думаю про те, що ми пережили й переживаємо. Я бачу, що представники обох сторін вважають, що правда на їхньому боці, протилежна ж сторона у всьому винна. Якби це було не так, то нащо було б воювати? Я намагався збагнути, звідки походить ця віра в те, що правда на твоєму боці, а противник винуватець усього? І якщо правда не за ними, то за що ж воюють вони? У мене виник такий собі ескіз історії, в якій боєць втратив пам’ять, приєднався до однієї з військових формацій і воює проти іншої сторони, аж поки в його товаришів з’являється підозра, що він може бути солдатом ворожої армії. Коли рукопис був уже готовий, мої друзі, які прочитали його найпершими, порадили мені не видавати цієї книжки, бо матиму проблеми. При владі були представники правих партій, для кого війна залишається мало не святинею, якої не вільно засуджувати. Але мене й далі гризло запитання: «Що ж нас спонукає до важливих життєвих рішень?» На щастя, роман вийшов друком і мав хороші відгуки. Оскільки в тексті чітко не визначено приналежність героїв до якоїсь зі сторін, роман добре сприйняли навіть у Сербії, яка воювала з Хорватією. Вірю, що й українські читачі оцінять книжку. Біль і біда не мають національності, і людські страждання спільні для всіх.

1382912_864659220233872_3859837026453215309_n

Засоби масової інформації часом транслюють Ваші думки й висловлювання щодо різних суспільно-політичних проблем. А що надихає Зорана Жмирича-письменника?

Реальність і всі ті можливості, які вона нам дає, а ми їх марнуємо.

Ви не тільки прекрасний письменник, а й талановитий музикант, учасник кількох колективів. Як уживаються між собою література й музика? Не конфліктують?

 

Анітрохи. Писання, музика, протягом певного часу й художня фотографія – це все способи самовираження, засоби уособлення внутрішнього світу. Різниця лише в тому, що письмо – праця усамітнена, а в музиці виступаєш частиною колективу. Але енергетичний внесок в обох випадках однаковий.

281390_2265871376333_7683619_n

Багато письменників любить мандрувати. Чи любите мандрувати Ви? Які міста й місця Ваші улюблені?

Люблю Індію. Тричі вже там був, і сподіваюся побувати ще. З міст найбільше люблю, мабуть, Венецію. На щастя, до неї недалеко і не треба мати багато грошей і часу, щоб пройтися цим прекрасним містом.

А які Ваші читацькі смаки? Що Ви читаєте зараз? Може, порекомендували б українським читачам щось прочитати?

Нещодавно дочитав «Місто злодіїв» (City of Thieves) Девіда Беніоффа (David Benioff). Дуже сподобалося. Зараз читаю «Острів напередодні» Умберто Еко, який уже давно мав прочитати, та все не виходило. Далі планую взятися за «Доповідь Бродека» (Brodeck’s Report) Філіппа Клоделя (Philippe Claudel). Дуже люблю графічні новели, особливо Алехандро Ходоровського.

Що б Ви хотіли побажати своїм читачам?

Найперше хотів би подякувати перекладачеві Володимиру Криницькому, який відкрив для українців мій роман «Блокбастер», і видавництву «Фабула», завдяки якому читачі в Україні мають можливість його прочитати. Що ж до побажань – не дуже люблю щось бажати, бо цим ніби з кимось прощаєшся, а я вірю, що наша дружба тільки розпочалася.

Почути думки автора і познайомитись з ним ви зможете на презентації-дискусії «Майбутнє без війн», яка відбудеться у рамках Книжкового Арсеналу 31 травня о 14:00 в кафе «Європа», а отримати автограф на своєму примірнику «Блокбастера» – під час автограф-сесії Зорана Жмирича 2 червня о 17:00 на нашому стенді В3.36.

Опубліковано у Інтерв'ю з автором.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.