Інтерв’ю з автором. Юлія Кісіна

 

Юлія Кісіна – письменниця та художниця з українським корінням, яка наразі живе і творить в Нью-Йорку та Берліні. Вона відома в Німеччині та інших країнах більше, ніж на Батьківщині. Кісіна була удостоєна різних літературних нагород, зокрема двічі літературної стипендії Берлінського Сенату. Українською були видані два її романи «Елефантіна» та «Весна на Місяці» у видавництві Фабула.

       Нам випала нагода поставити мисткині кілька питань про її творчість.

 

Вітаю, Юліє! Українською видані два Ваших романи – «Весна на Місяці» та «Елефантіна». Перший про дитинство, дорослішання та осягнення життя у Києві. Другий про заборонений андеграунд Москви 80-90-х років минулого століття, про підпільне життя художників, музикантів та поетів тієї епохи. Два таких різних світи, як ментально так і географічно. Чи можна говорити про те, що у романах можна прослідкувати еволюцію Юлії Кісіної, як письменниці? Взагалі, чи варто шукати щось спільне у цих романах, чи вони абсолютно різні?

Це два романи з так званої «Місячної трилогії», глибоко вкорінених в свій час і одночасно дуже відірваних від нього. А якщо говорити про різні світи Києва і Москви …. – іноді можна просто перейти вулицю і опинитися в іншому світі і в іншій епосі. Є різні періоди життя і ми проживаємо їх по-різному, але все одно – це одне життя, яке неймовірно багате на події, зустрічі і переживання.

 

Київ, який зображено у «Весні на Місяці» та Київ сьогоднішній – наскільки вони різні? Що змінилося?

 

В цілому місто і його атмосфера не змінилися. Це місто здригали революції, але міфологічна свідомість його жителів залишилася незмінною. Київ у моєму романі – це головна дійова особа, персонаж, свого роду Солярис, який матеріалізує примари з глибин пам’яті. Другий головний герой – світло. Всі інші – виникають на освітленій поверхні і тут же зникають, змиваються хвилею нищівного часу. Втім, це місто, як універсальне місце рефлексії, воно щадить.

 

Ви народилися у Києві, довгий час жили в Москві, зараз живете і працюєте у Берліні. Чому важливо та принципово було написати роман про Київ?

 

Київ – це мій внутрішній простір, це рай, в якому відбуваються трагедії. Це – Всесвіт.

 

Місяць в романі – це…?

 

Місяць – це місце, яке належить лише тобі, дитинство чи сон.

 

«Весна на Місяці» – це біографічний текст, чи збиральний образ покоління, яке подорослішало у Києві?

 

Кажуть, в романі все впізнаване, хоча там немає ніяких двійників з реального життя. Але сама література – двійник життя, очищений від усього зайвого.

Яку мету Ви переслідували пишучи роман «Весна на Місяці»? Це порив обуреної душі, спроба передати переживання дитинства у мегаполісі, чи щось іне? І чи вдалося Вам досягти мети?

 

У мене немає ніяких ідеологічних чи виховних завдань, зате художніх – ціле море, і це цікаво. Не я творю текст, але він творить мене. Це – звільнення від віку, статі та виховання, це робота над собою, і вона нескінченна.

 

Якщо говорити про роман «Елефантіна», в якому головна героїна їде з Києва підкорювати Москву, чи можна говорити, що це є продовженням київського дитинства у «Весні на Місяці»?

 

В якомусь сенсі, це продовження. Це роман «не про любов», історія про те, що людина може бути сильною, навіть, якщо у неї немає ніякої влади.

 

Метою роману було показати піднесення головної героїні у російській столиці, чи показати таємне життя московського андеграунду 80-х? Якщо все ж таки показати андеграунд, то чому більшість героїв мають скоріше псевдоніми, аніж більш менш реальні імена?

 

Реальні імена виникають у документальній і історичній прозі, а мій текст, скоріш універсальний: те, що в ньому відбувається, могло б статися в будь-якому мегаполісі: в Нюке, в Берліні, та де завгодно.

 

На що читачу варто обов’язково звернути увагу у романі «Елефантіна»?

 

На те, що це повільне читання, яке змушує обертатися серце зі швидкістю комп’ютерного диска.

 

Ваші романи сповнені яскравими метафорами. Як вони народжуються?

 

Це велика таємниця, невідома навіть самому досвідченому нейробіології.

 

Як обидва романи вплинули на Ваше життя? Наскільки сильно Ви були занурені в них?

 

Я не можу говорити про такий малий відрізок літератури, як роман, мій чи чужий, під час роботи над ними або потім. Тут немає ніяких кордонів, тому що точки або кінця не існує. Але сама по собі література – це нескінченний простір. Це стосується не лише моїх власних текстів, тому що я ж і читач. А читачі – найщасливіші люди на світі, адже у них в розпорядженні безліч життів. Людина читає – багач і довгожитель, у нього є колосальні свободи, людина читає – це ніцшеанська надлюдина.

 

Ви поєднуєте в собі і художницю і письменницю. Проте, чого в Вас більше? Ви себе більше відчуваєте письменницею ,чи художницею?

 

“Художник” або “письменник” – це всього лиш позначення, зручні для ринку – огірки і помідори, але ж ніякого поділу немає. Є тільки різниця в медіумі.

 

На кого Ви орієнтуєтесь з письменників, кого читаєте?

 

Назву лише деяких і обмежуся 20 століттям. Всі вони писали різними мовами і були представниками різних культур: це Садег Хедаят, Амос Тутуола, Бруно Шульц, Кормак Маккарті, Жан Жене, Леонід Ципкин, Агота Крістоф, Хуáн Рульфо, Алехандро Ходоровський і так далі. Ось таке запаморочливе сусідство.

Чи існує, на Вашу думку, ідеальний роман? Якщо так, то яким він має бути?

 

Що для одного – ідеальний роман, для іншого – нісенітниця і треш. У літературі, так само, як і в мистецтві, не існує ніяких критеріїв. Є культурні кластери, є епістеми, в яких живуть і вмирають голоси і тексти. При цьому, їх життя може бути короткочасним або довгим. Шляхи культури несповідимі і нелінійні, вони залежать від історичних і політичних обставин; від ідеології, регіональної моди, і в кінці кінців, від безлічі випадковостей.

 

В яких умовах Ви зазвичай пишете? Вам треба усамітнитися у цілковитій тиші, чи навпаки для натхнення потрібен галас та компанія? Можливо Ви пишете слухаючи музику, медитуючи?

 

Я працюю в найнесподіваніших місцях: забравшись на високі дерева, в поїздах і в лісі. Одного разу я написала розповідь в камбоджійському борделі, де я зняла кімнату, не підозрюючи, що це бордель.

 

Який він – ідеальний читач?

 

Ідеальний читач повинен бути молодим, талановитим, темпераментним, обдарованим і внутрішньо вільним. Він повинен бути готовий прожити цікаве і яскраве життя, якщо не насправді, то хоча б у своїй уяві.

 

Опубліковано у Інтерв'ю з автором.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.