Romen_Gari__Obitsyannya_na_svitanku

Ромен Гарі. Обіцяння на світанку

Надзвичайно цікава книга. Це художній автобіографічний роман, у якому розкриваються дитинство і дорослішання самого автора. Найвизначнішу роль у формуванні особистості хлопця зіграла його мати.

Щодо моїх особистих вражень від роману, то вони неоднозначні.

З одного боку, мати Ромена – це яскравий приклад відданої безмежної любові до сина. Вона із самого раннього дитинства закладала в нього впевненість у собі, не шкодувала ані часу, ані грошей, ані сил, аби її син виріс достойною людиною. Мати Ромен – це дійсно приклад для наслідування, як треба піклуватися про дітей, виховувати їх успішними і впевненими людьми. Усім, чого досяг Ромен, він завдячував матері. Навіть у найскрутніші для їхньої родини часи мати завжди робила все, аби Ромен почувався щасливим і доглянутим. Сам автор зазначав, що навіть у дорослому житті, на великій відстані від матері і після її смерті він відчував, що з’єднаний з мамою пупковим канатиком. І навіть після смерті мама продовжувала опікуватися своїм сином. Мама Ромена могла заради нього розв’язати будь-які проблеми і завдяки материнському чуттю навіть рятувала від смерті. На мій погляд, таке ставлення до дітей зараз (особливо із поширенням «телефонного» і заочного виховання) є рідкістю, але автор детально показав у творі, як саме мама розвивала його таланти, як закладала майбутній успіх. Про це варто дізнатися багатьом батькам.

З іншого боку, у мене склалося враження, що Ромен, здобуваючи різні досягнення в літературній і воєнній кар’єрі, робив це не через своє власне прагнення до цього, а задля того, аби мати була ним задоволена. Якось у дитинстві він дав матері обіцянку досягнути успіхів у житті, прославити її ім’я на весь світ, і спромігся виконати цю обіцянку. Мені здається, що ця прив’язаність між матір’ю і сином була настільки значною, що стала вже хворобливою. У бажанні насолодитися успіхами сина і змусити оточуючих людей поважати його мати інколи робила безглузді речі, і Ромен ніяковів, відчував себе присоромленим. Він прагнув не знайти себе, а улестити самолюбство своєї матері, аби та залишилась задоволеною. Ромен інколи навіть ішов на брехню, аби тільки його мати могла пишатися ним. Наприклад, не маючи змогу надрукувати свої твори і не бажаючи засмучувати матір, Ромен видавав чужі твори за свої, і мати навіть хотіла побити реального автора цих творів, коли той говорив, що це його твори, а не Ромена. Мати покладала великі надії на свого сина (наприклад, вона розраховувала, що він буде гарним музикантом) і була дуже розчарована, коли він їх не виправдовував (а дитина бачила і переживала це розчарування). І саме це мені не подобалося: коли дитина вимушена страждати через дорослих.

У будь-якому випадку, ця книжка варта читання – у ній описано багато історій і ситуацій із життя, які закладали впевненість у дитину або змушували її ніяковіти. Без сумніву, мати Ромена досягла своєї мети (хоча вона і не побачила це на повну), але важко сказати, чи був її син щасливою людиною, адже здалося, що він жив чужим життям.

 

Опубліковано у Блоги.

Залишити відповідь