“Посиденьки з книгоманом”. Євгенія Чуприна

Книгомани бувають різні, як і книжки) І сьогоднішня наша гостя — найкращий тому доказ.

Це найексцентричніша й найепатажніша київська поетеса — Євгенія Чуприна, яку називають ідеологом української інтимної лірики. Вона чи не єдина авторка в Україні, яка поєднує членство у Спілці письменників зі співами у панк-гуртах. Діяльність Євгенії була тісно пов’язана з роботою класика українського нонконформізму письменника Олеся Ульяненка, вона очолює оргкомітет літературної премії його імені.

         Наразі Євгенія Чуприна — відповідальний секретар найкреативнішого, на наш погляд, видавництва «Люта справа», з яким нас пов’язує не тільки любов до якісних книжок, а й спільний автор — письменник Олексій Нікітін, дружиною якого вона є вже майже тридцять років.

   49561589_2157129924537193_2948303231169593344_n   

В одному з інтерв’ю Ви сказали, що вже маєте більш ніж 40-річну творчу кар’єру. Коли Ви стали віршувати і чи починали саме з цього?

 

Десь у п’ять рочків мене навчили писати, і я почала писати вірші. Але серйозно за цю справу взялася вже в школі, бо там мене привчили до зошитів, усієї цієї кухні.

 

         Пані Євгеніє, ваш стиль у поезії важко не впізнати. Як ви самі його називаєте, як прийшли до нього та хто вплинув на його утворення?

 

Я пушкіністка. Отже, вплинув на мене Пушкін.  Але потім я помітила, що навіть у шкільній програмі мене в цілому більше вражають українські класики, ніж російські. Мені здається, Пушкін такий один у російській поезії, він як той пророк, якого нема у своїй вітчизні. Він привніс романтику, пасіонарність, але його не підтримали. У нас же література харизматична, і якщо хочеш наслідувати Пушкіна, то краще писати українською.

        Що спонукало Вас до написання еротичної поезії, що було каталізатором?

 Ну…  певно, очікування публіки, пов’язані з моєю зовнішністю)))

50268113_2200139186703777_3526597324623052800_n

         Письменництво — це талант чи ремесло? Чи можна навчитися «бути письменником»?

Гадаю, що це духовна практика. І звісно, можна досягти успіхів, якщо сумлінно практикуєш.

         На вашу думку, чого прагне сьогоднішня українська літтусовка? Які тенденції сучасної літератури можна виділити?

Гадаю, сьогоднішня українська літтусовка прагне отримати грант чи стипендію.

         Раніше Ви писали та спілкувалися російською, пізніше перейшли на українську і швидко влилися в україномовне літературне коло. Олексій також володіє українською, та книжки його були написані російською (переклади романів «Victory Park» і «Маджонг» вийшли у нашому видавництві). Що спонукало вас перейти на українську? Якою мовою ви спілкуєтеся вдома?


У мене були великі проблеми з вивченням української мови. Перші спроби прийшлися на 90-ті роки, коли була поширена думка, що якщо людині не співали українською колискові і якщо вона з того регіону, де всі говорять російською, то їй не варто і смикатися. Всі дуже толерували мою гарну російську, казали, що їм приємно її слухати, але можливості практикувати українську в мене не було, при тому, що я тусила саме з українськими митцями. Щоби вивчити мову, не маючи можливості її практикувати, мені знадобилося багато років, і треба було, щоби Жадан зламав упередження щодо таких, як я. І поки це все тривало, мої давні друзі та рідні звикли, що я російськомовна, і так я і продовжую з ними розмовляти російською. Втім, вони мене рідко бачать.

49914667_2242754309377877_9142904810951933952_n

 

Як Ви ставитеся до творчості чоловіка?

 Коли я виходила за нього заміж, принциповим моментом було — чи я вірю в нього як в письменника. Так от: я вірю. Він має стиль, пише атмосферно й емоційно, буквально закохує в себе читача.  Звісно, мені хотілося би, щоби він писав українською, але й розумію, що це не дуже раціонально. В нього своя публіка, його постійно перекладають різними мовами…

         Нещодавно світ побачив італійський переклад книги Олексія Нікітіна «Victory Park». Як цю новину сприйняли у родинному і літературному колах?

Як належне. Нікітін вже видавався італійською й навіть презентувався там поряд з Пересом Реверте, що потім тамтешня преса писала про їхні презентації у порівнянні, ще й хвалили Нікітіна. До речі, він завжди гідно витримував порівняння з визнаними майстрами. Було колись,  що Нікітіна надрукували в антології київських авторів, де під псевдонімами брали участь кілька класиків. Ну, там, Купрін… І що ж? Критики на це купилися і розгромили збірку, сказавши, що там, крім Нікітіна, взагалі ніхто не вартий уваги.

         Які новинки слід чекати від Євгенії Чуприни найближчим часом? А від її чоловіка?)))

Якраз зараз «Люта справа» має у найближчих планах мою збірку поезій «Великі розміри». Крім того, я почала займатися екстремальним вокалом і хотіла би використовувати техніку гровлінгу для читання віршів. Так ніхто не робить, здається, в світі, а жінки — точно. Нам відомі лише дві співачки гровлінгом.  Вже щось виходить. Але для досягнення справжнього результату доведеться довго працювати. Щодо чоловіка, то я за нього не відповідаю.

         Назвіть, будь ласка, ТОП-5 книг від Євгенії Чуприни, які Ви радите обов’язково прочитати у 2019 році усім читачам видавництва «Фабула»?

Я всіляко агітую за українських авторів. Раджу Нікітіна, звісно, «Маджонг» і «Victory Park», потім «Рекреації» Андруховича, бо що не кажи, а він пише добре, ну і дивно було би не придбати «Капітан Смуток» Мартинюка і «Позивний “Бандерас”» Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова, бо про них багато говорять.

 

        

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.