29681426_1919146478415666_1603921203_o

“Посиденьки з книгоманом”. Олексій Чупа

Олексій Чупа – молодий український автор, який народився і виріс на Донбасі – у Макіївці. До трагічних подій на Східній Україні працював машиністом на металургійному заводі, писав свої твори після роботи. Автор романів «Бомжі Донбасу», «10 слів про вітчизну», «Вишня і я». Живе на Хмельниччині. Займається перекладом і пише романи) Ми побалакали з Олексієм і ось що з цього вийшло.

24232652_1391170324284667_5140193510572062723_n

– Олексію, в твоїх останніх інтерв’ю тебе часто запитували про Донецьк і твоє життя там. Розкажи як тобі живеться зараз, на новому місці?

Так, нарешті минув час, коли в першу чергу питали про Донеччину. Дуже важко було донести до людей, що востаннє я там був у серпні 2014 року і тому об’єктивного досвіду стосовно всього, що там відбувалося потім, у мене немає, бо інформацію я, правду кажучи, отримую з тих самих джерел, що і решта. А на новому місці – нормально. Тиха, неспішна провінція, дуже зручно розташоване невелике містечко, ліс, річка. Спершу було дуже незвично після великих і гамірних міст. А тепер нормально, звик уже.

– Що для тебе вільний час? Як ти розмежовуєш його з роботою? І, до речі, чим займаєшся зараз?

Останні майже чотири роки  я – фрілансер, а у фрілансера «вільний час» – дуже розмите поняття. Збоку, мабуть, здається, що його повно. А він – як мед у горщику Вінні Пуха. Він нібито є, але його зразу нема. І з цим доводиться постійно боротися. У вільний час готую, гуляти ходжу.

12239701_777906055670364_4170179883400288487_n

— Я знаю, що ти займаєшся перекладами, переклав «Люди міленіуму» Джеймса Балларда. Як тобі працювалось із цим текстом?

Так, перекладаю, в тому числі й Балларда. Спершу важкувато йшло, я дуже прискіпливий в тому плані, що люблю візуалізувати тексти та розуміти, де розгортається сюжет. В «Людях міленіуму» дія відбувається у центрі Лондона, в районі пристані Челсі. Так що довелося там поблукати в Google Street View, освоїтися трошки. А взагалі отримав масу задоволення – мова мені близька, грубувата, із нальотом чорного гумору, сюжет динамічний. Нема чого скаржитися.

— Чи є відчуття, що творчість  Балларда вплине на твою?

Загалом є відчуття, що він уже вплинув колись давно, ніби я з його текстами познайомився роки тому. Мені його теми близькі – одвічні сумніви в собі і своєму місці під сонцем, дослідження соціальних моделей, достатньо жорстокі або, щонайменше,– адреналінові сцени із вибухами, сутичками з поліцією, підготовкою революцій.

1982031_1884070141915476_4047390014619574554_n 16298959_1847000445545648_5038320564105159396_n

Розкажи про нову книгу (якщо це не секрет). Про що вона, як просувається?

Про нову книгу поки секрет, тому що в мене їх фактично завершено три, і я не знаю, яка з них вийде наступною. Я вирішив тексти поки притримати, відстояти, можливо, подопилювати лобзиком, якщо буде треба. Але в усіх цих текстах є спільне – сюжет намотується на каркас соціального конфлікту. Поки це все, що скажу:Р

– Я знаю, що ти полюбляєш робити вино. Як успіхи? До речі, чи маєш якісь нові хобі?

А от з вином цьогоріч не дуже – минулого року захопився перекладанням і проґавив усі важливі моменти в технології виготовлення вина. Але ще позаторішнього пляшка залишилася)

18622277_1400742883324322_1955353351978380964_n

– Ти ж не тільки пишеш  і перекладаєш, а й читаєш. Чи є в тебе власний список «маст рід»?

Насправді читати я не дуже люблю, десь останні років десять (пардоньте), тому зараз  читаю в основному фейсбук.

Хоча останнім часом підсів на всякий нон-фікшн. «Чому нації занепадають» та «Як ніколи не помилятися» — рекомендую. А ще — «Стара, недобра Англія».  Ось уже з місяць читаю білоруською Альгерда Бахаревіча «Собаки Європи», там грубезний фоліант на 900 сторінок, і поки що я від нього в захваті.

– Ну і традиційне: твої побажання нашим читачам)

Бажаю, щоб сніг уже розтанув і тепло було. Задовбала зима, нє?

 

Опубліковано у Блоги, Посиденьки з книгоманом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.