23376257_1619047971493030_8705605584462845545_n

“Земля загублених” або маленькі страшні казки Kateryna Kalytko

#ФабулаКнигоманія2017_33 #ФабулаКнигоманія2017

Проза Катерини Калитко не схожа на сучасну українську прозу. Нема у ній багатоповерхових висновків, повчань і мудрування (що можна зустріти навіть у зовсім молодих авторів), нема голосінь і пережовування страждань. Натомість є дуже реалістичні образи героїв, міцні сюжетні лінії, і багата метафорична (але не через край!) оповідь. Натомість є чіпкі деталі, що у вмілих руках автора створюють наростання емоції до абсолютного співзвуччя.
Що цікаво, то от ця книжечка вся дуже виважена – всього у ній в міру. І навіть відчуття та висновки, які виростають під час прочитання такі що взивають до пошуку. І сумні мотиви зовсім не спонукають відкласти книжку. Я почала читати книжку і спочатку подумала “Ох, це не моє”, але вже у наступну вільну хвилинку поверталась до книжки і думки чи належить ця книжка до цікавого мені курсу, стилю, жанру не виникало. Було цікаво, було легко читати оповідь так щиро і вміло розказану автором. Чогось в якийсь момент я подумала: “От дивина, якщо б не знала, що це український автор, то думала б, що переклад”, але вже далі у книжці намацались пізнавані образи (зокрема, Крим).
Перед усім, варто зауважити, що це дуже гарно замасковані художніми засобами під казки оповідання, і якщо вам раптом захочеться придбати цю книжку своїм дітям, то, напевне хоча б до 14 років знайомити з книжкою не варто.
І, навіть, не тому, що Калитко підіймає занадто дорослі теми. Скоріше тому, що прийняття і розуміння інакшості у людях приходить із наявністю досвіду. Не мудрості, не знань, а власного емоційного досвіду.
Земля загублених, як на мене, книжка про інакшість. Про людей, які не впадають в рамки норми (у моєму розумінні “зручних” людей) і через це витіснені на обочину суспільства або ж невидимі для нього. У якійсь мірі ця книжка про неприйняття, неприйняття незрозумілого, незвичного і не такого.
Таким чином, кожен твір із маленьких і страшних казок залишає глибокий емоційний осад, і дає можливість подивитись на важливі процеси ізсередини, через призму життя, переживань, очікувань та болю інших людей.
Що хочу добавити від себе, то це також книжка, яка дуже правильно побудована згідно графіку напруження чим викликала у мене щире захоплення. Дуже вже мені подобається, коли збірки побудовані неабияк, а з наростаннями та чергуваннями. Тоді під час прочитання виникає стійкий ефект зближення із прозою до повного розгортання душі.
Попри сумні мотиви, під час прочитання, виникало бажання щоразу глибше вгризатись в текст, шукати де ж таке міг чути/бачити, і потім ще не один день рефлексувати.
Власне, важко не зауважити, що книжка мені сподобалась, сподобалась мова, сподобався стиль оповіді, відсутність пафосу драматизму і потужна динамічність сюжетних ліній.
До прочитання рекомендую!

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

Опубліковано у Книгоманія2017.