25659273_1661655510565609_7445041915280205808_n

Валер’ян Підмогильний «Місто»

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_43

Це блискучий урбаністичний роман початку ХХ століття.
Розповідає про селянську молодь, яка мріє завоювати/підкорити місто. Автор показав бажання селянської молоді здобути науку, “вибитися в люди”.
Читаючи анотації, я чекала дещо іншого героя, явно не зацикленого та корисливого перфекціоніста.
Хоча… Напевне і від мови роману я не чекала такої свободи, адже твір написаний у 1927 році зовсім не схожий на українську прозу того періоду.
Варто зауважити, що 1930-их років, з часу репресій української інтеліґенції, ця книжка була заборонена до 1989 року.
І от книжка з такими похідними даними тепер у шкільній програмі. Це знаково і це дивно, що заборонена література в Україні виглядала так.
Мабуть, цензура ЦК розгледіла таки іронію закладену в персонажі головного героя.
З одного боку може здатися, що цією людиною керує велика цілеспрямованість, велика сила волі, але як би не так, коли майже кожен свій поворот він робить заради визнання, величі.
Чи погано це?
Може й ні.
Якщо ці мотиви заставляють людину рости, розвиватися, навіть творити, то, мабуть, ні.
Але, в житті якось стараєшся уникати таких Радченків, підточених симптомами сумніву до щирості вчинків кожної людини та зацикленості на власній винятковості і вибраності.
У цій книжці хотіла б виокремити роботу з героєм. Автор розповідає історію молодого хлопця, сироти, який приїжджає до Києва, повен ентузіазму розвивати культуру, злучати місто і село, і основний мотив – підкорити місто. І його лінія нагадує маятник: від успіху до невдачі і зневіри.
Картину за картиною Підмогильний демонструє як головний герой ненавидить місто та міщан і бачить в них порожність і бездумність, потім як прагне стати одним із міщан і не може перенести того, що не може ні з ким заговорити. Як на літературних читаннях загорається ідеєю стати тим, до кого будуть прислухатися, і як міняє своє ставлення до близьких йому людей. Зародження сумніву, зверхності, очікування, відчаю, все настільки живе, ніби ти підглядаєш за цим шаленцем через вікно.
Шлях, який вибирає Степан непростий, і досягаючи кожну наступну сходинку, він зневажає тих, хто залишається у минулому. Таким чином, він розмінює кожну наступну близьку людину як декорацію, по причині ніби вони не достойні його, не рівня йому. Та чи так це?
Власне, мабуть, щодо цього у кожного має бути своя думка.
Була здивована роком створення твору і віком автора.
До прочитання рекомендую.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

Опубліковано у Книгоманія2017.