Інтерв’ю з автором. Олександр Завара

Сашко Завара уже знаний у широких колах поціновувачів  горрор-літератури як автор роману жахів «Песиголовець», оглядач і популяризатор «темної» літератури. Наразі його новий роман «Гелтер Скелтер» упевнено завойовує увагу читачів. І саме зараз у розпалі тур на підтримку книжки. Ми вирішили побалакати з Сашком під час його нещодавніх відвідин Харкова з презентацією. І ось що з цього вийшло.

Привіт, Сашко, нарешті з’явилася твоя нова книжка «Гелтер Скелтер», і тур на підтримку книжки впевнено крокує країною, з чим я тебе, до речі, і вітаю.

Радісно, що це вже твій четвертий романJ. Та мало хто знає, що свого часу ти писав вірші й пісні , і ще менше людей тебе про це запитує. Розкажи, що стало поштовхом до зміни формату? Чому ти вирішив спробувати себе на трохи іншій ниві, а Завару-поета сховав?

Привіт! Поезія насправді була і є зі мною завжди і ніколи й нікуди не відходила. Вона в книжках, музиці, кіно і, звісно, у повсякденності… Наприклад, коли встаєш уранці й бачиш схід сонця, то складно думати й висловлюватися прозою. І таких моментів дуже багато… А щодо переходу, то музики як такої не було, але були тексти. І, звісно, вірші в блокнотах. Але в якийсь момент прийшло усвідомлення того, що прозою я можу сказати значно більше, принаймні в тій царині, яку обрав. Це індивідуально, це лише мої відчуття, тому тут без суперечок. Чи помер і засмердівся в мені поет? Не знаю. Але прозаїк поки що живіший та актуальніший, як мені здається.

Хотів би повернутися?
Іноді думаю про музичне, але це побічні думки, і поки що вони не несуть у собі ніякої ваги.

Часто-густо  молоді люди, які мріють стати письменниками, не знають, із чого почати. Розкажи, як ти наважився? І чому став писати прозу?


Найкраща порада початківцям: почніть. А там стежка сама поведе… Я саме так і зробив, і не скажу, ніби на щось наважувався, бо це цілком природний процес. Вкотре зауважую: тебе впирає, ти береш і робиш. Це стосується абсолютно всього, не лише творчості в принципі. Головне — відчувати, що це дійсно твоє, твоя дорога… А про причину… я вже казав про усвідомлення обширу прози над поезією. Знову акцентую увагу: це сталося лише в моєму розумінні, тож…   Писав багато і все в стіл, як то кажуть. Про видання навіть не думав. Це радше було для себе, розбори польотів тогочасся, своєрідні діалоги з самим собою… Тих, хто читав написане, можна полічити на пальцях однієї руки. З часом зрозумів, що мені цього стає замало, що вже виріс за межі шухляди. І якщо зверху дано інструмент такого штибу, то гріх його так просирати.

Добре, наважитись писати не так важко, а от показати видавцю, зрозуміти, що твоє творіння — це не просто рукопис, це вже потенційна книжкаJ Як це було в тебе? Які були перші емоції?

Наважуватися на щось означає боятися чогось… А страх —  це головний ворог людини, в усіх сенсах. Так, іноді він потрібен, бо це й інстинкт самозбереження теж. Але треба принаймні намагатися усвідомлювати межу, різницю між тим й іншим. Чи загрожує життю надсилання рукопису? Навряд чи. Тому беремо й робимо… Я довго шукав видавництво, і попри тодішні емоції зараз дуже радий цьому часу, бо все зрештою склалося так як треба, тобто як краще для мене. Це ще один доказ, що всьому насправді свій час. Щодо відчуттів, звісно, було радісно й тепло від алкоголю. Але паралельно було й усвідомлення початку нового етапу, якісно іншого рівня.

«Гелтер Скелтер» мандрує Україною. Як усе проходить?

Добре. Дороги, майданчики, читачі і слухачі — класика.

Чи готовий виділити найцікавіше питання залу? А модераторське?

Ні, не готовий, бо тур із книжкою ще триває. Підсумки підіб’ємо, коли вся ця мандрівка закінчитьсяJ

«Гелтер Скелтер» пройшов своє коло «написати–видати». Ти задоволений результатом? До речі, як усе відбувалося з попередніми романами?

Так само, процеси роботи над написаним доволі схожі. Чи задоволений результатом — більше так, ніж ніJ Як кожен автор, який щось створює, я бачу прогрес чи регрес своєї творчості. Зі «Скелтером» так самоJ  Загалом це класний відрізок мого життя: писати, досліджувати, редагувати, радитись зі свої друзями-бета-рідерами, з редактором. Зараз я б, може, щось і змінив, але роман уже не мій. Він належить читачеві в тій формі, у якій він є. Тож…

Що читає і слухає Олександр Завара? Що порадиш нашим читачам?

Я меломан як у музичному, так і книжковому сенсі, тому читаю і слухаю різне. Читачам, до речі, можу порадити робити так само, тобто не зациклюватися на чомусь одному. Хоча все індивідуально.
А взагалі — Читати: Дао да дзін, допоможе зрозуміти себе; слухати: якомога більше тиші, допоможе почути себе; дивитися: природу, людей, світ навколо, допоможе побачити і зрозуміти себе)

Які фільми ти любиш? І якщо твої романи екранізували б, на що це більше було би схоже?

З кіно те саме, що з музикою і книжками. А щодо екранізації, то коли екранізують, там і побачимо, на що це буде схожим. Це вже від сценаристів і режисера залежить.

Твої побажання читачам?

Кохайтеся, бо ви того варті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.