IMG_1093

Г.Вдовиченко “Ось відкрита долоня”

Такі гарні оповідання! Читаєш, і ніби розмовляєш з подругою. Про любов, про війну, про біль і щастя, про мрії…
Галині Вдовиченко дивовижним чином вдається створити для читача ефект присутності в подіях, що описуються. Ти чітко бачиш, як старенька бабуся порається біля печі в холодній хаті, варить із останніх залишків продуктів щось схоже на борщ; дівчинку, яка завмерла серед опалого листя з простягнутою долонею, на якій горішок – підходь, білочко, бери, не бійся!; змучених волонтерок в лікарняній палаті серед покалічених хлопців-військових; жінку, яка роками терпить наругу від чолобіка, бо ж не б’є і не п’є, а з рештою, як вчила мама, треба змиритися.
І картинки настільки живі і справжні, що, здається, кожна має свій запах. Я впевнена, що коли через рік згадуватиму ці оповідання, то відчуватиму аромат лісу, трави, скошених кульбабок, або запах лікарняних стін чи те, як пахнуть пальці коханого чоловіка. І одразу в пам’яті зринатимуть сюжети про такі знайомі всім нам речі: чекання, самотність, любов, прощення, надія…

п.2. Книга моєї улюбленої авторки, яку я ще не читала

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.