16252228_1330388723692291_7746268156637517228_o

Діалоги з тишею. Олена Карпенко

#ФабулаКнигоманія2017_5 #ФабулаКнигоманія2017

 

Колись я зрозуміла, що кожна книга має своє текстове тіло, зміст, стиль, ідею, а також свою енергію. І якщо ти визначиш що саме хочеш знайти у конкретній книзі, то це вже буде не розвага, а отримання непрожитого досвіду/пізнання через прочитання.
З одних книг я брала характери, з інших лексику, ще з інших висновки і поняття правильної (симпатичної) і неправильної (несимпатичної/обурливої) поведінки. Були твори, які я читала з нудьги бо не було під рукою нічого іншого і я розважалась тим, що за книгою я намагалась побудувати в своїй уяві портрет митця. Його проблеми, сумніви, комплекси, страхи, типаж (у випадку з абсолютно пустими книгами, а були і такі книги як «50 відтінків …..» чогось там, і я читала, бо жодної книги у моєму доступі не було).
Отже, визначивши собі завдання для прочитання книги можна перетворити сам процес прочитання на незвично цікаве заняття.
Особливо добре, коли, до прикладу, тобі попадає в руки збірка поезій подібна до «Діалоги з тишею» Олени Карпенко.
Починаю читати, шукаю тональність, ще не відчуваючи матерії тексту і мандрую наосліп, пробуючи рими, вгризаючись в смисли/закінчення, висновки, слова.
Через якийсь час починаю розуміти, що тексти Олени Карпенко підкоряються абсолютно своїй музичній конструкції вправного віртуоза мови.

«Пахне в повітрі вологими травами,
пес мокрий тулиться ближче до пічки.
День зустрічає мене кавою
та проводжає словом вічним.

Янгол обсушує свої крила
та непомітно в куточку пише.
І незбагненна тепла сила
крихітний світ зігріває віршем.»
(О.Карпенко, цикл «Нескладений пазл сповіді».)

Такі прості і такі зрозумілі істини в тканих метафорах:
«Ніч вишиває бісером,
місяць пливе озером.
Хоч у кишені –
мізери.
та у житті –
козирі…
(той же цикл)

А поруч уже зовсім інший вірш відчутими, розбаченими деталями абсолютно тонко малює тему чекання виходу на сцену:

____«Мить перед виходом»
Затримка – дві хвилини.
Кроки, кашель,
скрип крісел, шепіт,
знову кроки й скрип…
Наш алфавіт складається з шиплячих,
а це чекання –
не з хвилин, а з діб.
А за завісою
хтось бігає навшпиньках…
(О.Карпенко, цикл «Нескладений пазл сповіді».)

Варто звернути увагу на те скільки мистецьких деталей у римованих портретах довкіллю зазначає Олена.

Розкладене світло на віяло спектру,
Розкладено світ на віяло слів –
Все менше в природи від нас секретів,
Все менше навколо див…

У Розділі «Сліди» вразив цикл віршів «Галерея».
От оцініть, до прикладу, такого Родена (танок прикметників =) ).

РОДЕН.
ВІЧНА ВЕСНА

Ми – одне.
Ми округле
глибинне
невпинне,
ненароджене в піні,
не поглинене тінню –
ми – одне:
початково-першопричинне
нерозлучне,
космічне,
одвічне й довічне –
ми – одне…
І нема поза нами нічого,
крім хіба що різця
творця
та Бога…

Багато найрізноманітніших емоцій викликали цикли: «На відстані від небокраю», «Дороги», «Ескізи».
Я читала вірші таким способом, коли від них отримуєш задоволення, тобто, вголос 😉 .
Ходила читала, зачитувалась, відкладала, захоплювалась абсолютною мелодійністю, ритмікою, темами, грою слів і сенсів, і надумала, що дуже хочу почитати прозу Олени Карпенко.
Автор, який так потужно і разом з тим технічно вправно володіє мовою дає надію на багатошарову та мелодійну прозу.
Отже, вражена! Чекаю «Підручник янгола».

До речі, янголів в поезії Карпенко немало.

На завершення із «Безтінне»

Ми ходимо по колу:
я і Місяць.
Він – з маскою,
я – просто горілиць.
За ці роки
ти так і не помітив
скільки для тебе
ми змінили лиць…
(О.Карпенко «Безтінне»)

книголюб-оглядач Олеся Венгринович

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.